Мія Марченко. Місто Тіней: повість. Художник Надія Дойчева-Бут. — К. : Фонтан казок, 2017. — 360 с., іл. (Серія «Книжка про мене»)
Українська письменниця Мія Марченко, яка дебютувала у 2016 році із книгою “Місто тіней”, що над нею вона працювала довгих шість років, планувала свій твір як добру різдвяну казку з фантастичними пригодами, а вийшла в неї психологічна повість для підлітків із потужною мотиваційною складовою.
Отже, головна героїня повісті для дітей середнього шкільного віку — дванадцятирічна Марта. У дівчинки померла мама, тож її забрав до себе тато, якого вона майже не знала, і його дівчина Інґе, яка виявилася ще тою істеричкою. Тому Марті доведеться не тільки звикати до нової школи й шукати друзів, а й знайти порозуміння із членами своєї нової родини.
Насправді ця книжка чимось нагадує відому з 90-х комедію “Важка дитина” з Майклом Олівером у головній ролі. Щоправда, Марта не настільки проблемна, хоча би тому, що дівчинка. Але вона теж тікає з дому, не слухає дорослих, чинить так, як уважає за потрібне, навіть б´ється з однокласниками. І причина такої поведінки — достоту та ж, що й у персонажа вищеназваного фільму, Джуніора. Річ у тім, що Марті болить. Їй здається, що ніхто її не любить, нікому вона не потрібна, мама покинула її, і один лише Серафін, вирізьблений зі слонової кістки маленький янгол, - найдорожче у світі, що варто берегти. І якби не один крутий поворот у її житті — Марта так би й не усвідомила багатьох важливих речей і не змогла би вгамувати свій біль. Але про це — потім. Спершу — про персонажів.
Мія Марченко дала своїм персонажам переважно іншомовні, екзотичні імена, а містам — суто умовні назви, як-от Місто тіней, Королівство Золотих Веж тощо, певно, для того, щоби трохи відійти від реалізму в повісті, зробити її більш фантастичною, а образи — узагальнити.
Алекс. Насправді — Олександр Вітрецький. Спершу Марті здається, що це зовсім чужий дядя, з яким у неї нема нічого спільного. Він завжди зайнятий своєю роботою, зароблянням грошей, а в перервах — забавлянням своєї дівчини. Алекс дуже суворий із Мартою, часто свариться на неї, тому дівчинка думає, що не потрібна йому. Насправді ж чоловік просто вчиться бути батьком, не знає, як поводитися із дівчиною-підлітком. І так, у них таки багато спільного. Але зрозуміє це Марта лише тоді, коли випадково потрапить в інший світ.
Інґе. Психована білявка, для якої існують лише шопінг, манікюр, височенні підбори, кнайпи й кав´ярні з подружками, різноманітні розваги, бажано — за чужий рахунок. Понад усе ця дівчина мріє вийти заміж за Алекса, щоби розпоряджатися його грошима вже на законних підставах. Але тут з´являється Марта і вносить певні корективи у плани Інґе. Дівчата одразу не знаходять спільної мови. Бо ж білявка випускає пазурі й миттєво перетворюється на злу мачуху. Діти відчувають ставлення до них, тож Марта із плином часу знайшла для себе більш приязну старшу подругу. І виявилося, що це знайомство стане для маленької дівчинки дуже особливим і визначальним.
Дані. Виявляється, дивакуватий однокласник, якого всі беруть на кпини, може стати близьким другом. Марті достатньо було відверто поговорити з хлопчиком, щоби зрозуміти, який він насправді. Дані, попри всі непорозуміння, став для дівчинки, ніби брат, надійним, доброзичливим товаришем.
Емма. Навіть попри те, що часом вона просто відверто лізе в душу, загалом ця жінка дуже турботлива і приязна. В ній Марта знаходить подругу, якої їй бракує.
До аналізу другорядних персонажів не вдаватимемось.
Повертаючись до пригод, можна сказати, що Мія Марченко прагнула створити казку про злого короля і його холодну, байдужу доньку, які пригнічували простих людей. Насправді ж усе це відходить на другий план у порівнянні із тим, як авторка розкрила психологію персонажів.
Наприклад,
“Якщо батько по неї не прийде, вона знайде собі прихисток десь на каналі і буде жити там разом із Серафіном. Цілими днями роздивлятиметься крижинки, дивитиметься на небо і хмари, потоваришує з мартинами. Нічого, що спати на вулиці холодно, вона не боїться. Вона взагалі тепер майже нічого не боїться, бо все найжахливіше вже сталося”.
Цей уривок досить влучно характеризує Марту в перші хвилини її прибуття в нове місто. Вона — самотня, зла на всіх і вся.
“А далі Марта і сама не второпала, яка муха її вкусила, але, люто відштовхнувши руки батька, вона закричала: — Іди геть! Пусти! Відпусти мене, чуєш! Я не хочу бути тобою! Ніколи не хотіла! Ненавиджу!”.
Але як би вона не поводилась, яка би груба часом не була, Марта все ж вихована й чемна дитина.
“Марта ще ніколи в житті не прогулювала школу. Хіба що мама інколи лишала її вдома просто так, коли мала вільний час. То були солодкі дні і години, адже вони разом валялися на дивані, дивилися фільми або ходили по крамничках, а наступного дня мама вигадувала для неї якусь поважну причину. Про те, що скаже і без того сердитий Алекс, було страшно навіть думати”.
Перехід в інший світ поступово змінює дівчинку, вона починає думати про когось, крім себе, адже розуміє, що комусь може бути гірше, ніж їй. Поступово біль минає. І таки остаточно мине, але для цього Марті доведеться кілька разів буквально пожертвувати собою.
Загалом сюжет розвивається цілком логічно, бачимо тут традиційну композицію, чіткий причинно-наслідковий зв´язок. Хіба сни та спогади виступають у тексті вставними сценами, однак не сприяють ретардації, а служать лише для додаткової характеристики персонажів.
Що ж стосується кульмінації, то в тексті є кілька найбільш гострих моментів, тож виділити якийсь один, що передуватиме розв´язці, - досить складно. Бо ж у Мії Марченко весь текст динамічний, насичений перипетіями.
Основна ідея цієї повісті — заклик до людей вірити, сподіватися, мріяти попри всі життєві негаразди, бачити незвичайне в буденному, а тим паче — на Різдво. Різдво творить дива, переконана письменниця. Варто лише дуже захотіти — і це здійсниться.
Авторка використовує у творі символи, як-от янгол — символ добра, півень — передвісник біди, нещастя, символ войовничості, вогонь — символ життя тощо.
До того ж, створені Мією Марченко персонажі — цілком типові: це звичайнісінькі сучасні підлітки та їхні батьки, часом дуже прогресивні й творчі, але місцями — аж до “совковості” стереотипні. Вони — такі ж люди, яких ми кожного дня бачимо навколо себе: на вулиці, в метро, на роботі. Їхні діалоги переконливі й природні.
Наратором у цій повісті виступає авторка: Мія Марченко не намагається бути Мартою, вона виступає в ролі психолога, який відсторонено розповідає про те, що відбувається з дівчинкою, її рідними й друзями. І передати всі емоції та почуття 12-річної дівчинки в неї виходить не гірше, ніж у Марка Лівіна, який у книзі “Бабине літо” перевтілився у хлопчика.
Отже, книжка, що стала переможцем конкурсу “Напишіть про мене книжку!”, а також “Коронації слова” дійсно варта своїх нагород. Твір допоможе сучасним дітям краще розібратися в собі й багато чого їх навчить.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/12/17/101513.html
|
