Катерина Бабкіна. Щасливі голі люди. – Чернівці: Meridian Czernowitz, Книги – ХХІ, 2016.
Письменниця Катерина Бабкіна видала цикл оповідань «Щасливі голі люди». На сімдесяти семи сторінках своєї книги авторка створює для читача світ, який розкриває перипетії життя героїв. Це історії про людей, які попри всі негаразди долі не перестають бути щасливими. Кожна історія – окреме життя, по-своєму радісне і нестерпне, та по-своєму особливе.
Вже з перших сторінок книги «Щасливі голі люди» відкривають читачам двері, що ведуть до стану їхньої душі. Кожне оповідання насичене емоційними нотами, які створюють особливу атмосферу під час прочитання окремої історії. Першим оповіданням «Носи і кросівки» авторка знайомить нас із дівчиною, яка відвідує у лікарні свого хворого батька. Щоразу він повторює доньці фразу «Носи кросівки!», змушуючи її відмовилася від високих підборів. Кросівки виступають своєрідним символом, який асоціюється у читача із людською простотою. Катерина Бабкіна вміло грається зі словами, вона цікаво перефразовує назву оповідання, ховаючи у ньому подвійні смисли.
Кожна розповідь Бабкіної наповнена легкістю і простотою. Зазираючи у міжрядків’я, ми знаходимо там історії, які нагадують нам наше власне життя, з усіма його проблемами та невдачами. Здається, що усі ці сцеранарії ми вже десь бачили, або колись проживали. Така атмосферність читання додає особливого настрою, адже читачеві вдається відчути та прожити все те, що трапляється із героями. Емоційно зворушує і наступне оповідання «Костя». Історія про молодого хлопця, який втратив на війні свої очі до болю близька українцям. Авторка торкається найраниміших точок. В цю історію письменниця вплітає ще одну сюжетну лінію, яка повертає читачів у страшні часи Другої світової. На війні позбувається зору дідусь, який шив своїй онучці сукні. Авторка дуже вдало вимальовує часові паралелі, показуючи як війна назавжди ламає людські долі. І зовсім не важливо, чи це було колись чи відбувається тепер. Від дідуся залишається лише пам’ять, яку він наосліп закарбовує на фотокартках, книжках та листівках.
Тема війни торкається ще однієї людської долі. Історія про «Річарда Куряче Серце» показує, як людина необережно грається зі смертю. Молодий фотожурналіст Річард знимкує живих людей так, наче вони виглядають мертвими. Абсурдність цієї ситуації, авторка чітко підмічає тоді, коли молодик стикається зі смертю віч-на віч. Під час підпалу Будинку Профспілок в Одесі Річард має змогу побачити як насправді виглядають мертві люди, без симуляцій, які він звик створювати на свою фотокамеру, а справжню смерть, яка видалась йому вже не такою привабливою.
В оповіданні «Коробка з ґудзиками» дитяча дружба перетворюється на ворожнечу:
«Анька схопила мене за руку й потягла. Коробка брякнулася долі, і ґудзики як кольорові бризки пирскнули в усі боки…». Цими рядками ми бачимо, як розлітаються в усі сторони ґудзики, а з ними розбиваються і дитячі мрії. Через багато років доля зводить героїнь у Нью-Йорку, де вони розмовляють про важке пережите життя Аньки, яка з дитинства потрапляла у погані компанії.
Катерина Бабкіна завершує свою книгу найважливішим оповіданням «Щасливі голі люди». Мабуть, недарма авторка виносить цю назву на вершину своїх історій, і закінчує нею цикл. У цій розповіді ми нарешті зустрічаємо усю людську голість. Бачимо, як стосунки в подружній парі руйнуються, їх обкрадають, залишаючи навіть без одягу, проте вони все одно залишаються щасливими. Ця історія з великим сенсом. Іноді, нам важко зрозуміти, як люди не маючи нічого можуть радіти життю. Проте авторка ще раз доводить, що для щастя не потрібна одежа. Головне для людини – відчувати тепло зсередини, і байдуже хто і що про тебе подумає.
Книга Катерини Бабкіної – це подорож до людської душі. В кожній історії вона відкривається читачу з особливим трепетом. Кожна історія – це глибокі роздуми про людей, які не мають нічого, окрім багатого внутрішнього світу. Ці люди бідні, пошарпані життям та війною, проте у закапелках своєї душі вони безумовно щасливі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/12/14/073034.html
|
