Харченко Ксеня. Історія.Visio / Ксеня Харченко. — Львів: Кальварія, 2008. — 96 с.
Магічно-чаклунно кружляють у авторовім небі розкішні птахи молодих фантазій… Хтось, пам’ятаю, зауважив: «Сприймаючи їх, маєш одне бажання — аби вони тривали якомога довше».
Що означають для жінки пологи «по сльозах»? Сльози ж як такі можуть супроводжувати як розпач, так і осяйну радість… Та пологів у тої жінки не сталося. А сталося всупереч Природі те, що статися не могло: представник нерепродуктивної статі такі звершив акт репродукції. Читаємо: «…дід Василь собі так постановив: зватимуть мене Гликерою і він сам мене народить і сам за мене дбатиме…»
Саме з цих рядків досвідчений читач зафіксує асоціативно-ремінісцентний сигнал: маєш украй привабливу суміш фантасмагоричної української казковості з химеричною чаклунністю Мілорада Павича.
Чи не є авторською саморефлексією розповідь про таке роз’яснення діда Василя: «… почуття — це все, що з тобою відбувається тепер, що відбуватиметься надалі, те, чому ти дозволиш існувати всередині себе. Але воно ростиме і захоче на волю, бо бракуватиме йому місця в тобі, якою б великою ти не стала, а для цього є твоя мова. Це — найголовніше. Це означає, що можеш робити з мовою все, що забажаєш, все, що буде у твоїх думках — буде насправді. Це дар. Я тобі його дав, ти — творитимеш… Я хочу, щоб ти писала. Я тебе породив для цього. Ти — моє дитя». Певно, тут — проблема вчителя-наставника, який має розгледіти ще в зародку в дитині майбутню творчу особистість і допомогти їй розкритися. Чимало потенційних генії в’яне ще у пуп’янку. Це ж проблема, як замкнене коло: погані, нездарні вчителі не в змозі розгледіти й підтримати обдаровану дитину, а з таких дітей ніколи не будуть справжні наставники. Яку ж перспективу матиме нація за таких обставин? Хтось скаже: якщо народиться геній, він за будь-яких несприятливих умов таки виявить себе. Але ж, це вже інший предмет розмови…
Читачу-початківцю творів Ксені Харченко варто прийняти її «правила гри» — сприйняти фантазії переносних смислів, як запрошення до інтенсивних роздумів… Як-от, що означає виростання довгих вій, «сплетених разом» у її героїні Гликери? Якщо природне призначення вій — захищати очі від потрапляння пороху чи комах, то внаслідок зростання й перекриття зору вони стають неабиякою перешкодою адекватного сприймання світу… Хто витягає дівчину з цієї біди? Дід-батько («дідо») — той, хто її поробив. Із цих знакових смислів — імперативне резюме: за все, що ти створив — мале чи велике — маєш нести особисту відповідальність.
Сприймаючи такі речі, усвідомлюєш, що у такого Автора не може бути випадкової чи непродуманої назви книги — «Історія». За текстом: старшій сестрі Гликериної бабці Ганні «сильно мерзли ноги», то її донька «підсунула материну канапу ногами до комина. Одної ночі Ганна почала горіти з ніг, але не відчувала того. Вона була надто заклопотана…
— Мамо, Ваші ноги!
— Облиш мене, я мрію».
Яка пронизливо-болюча актуальність — у світлі сьогоднішніх українських реалій!
І далі — так само. Тож, читачу, сприймай чаклунність авторових вигадок, і — висновуй мудри смисли. Шукай твори Ксені Харченко, не шкодуй часу і зусиль на читання її текстів — вони того варті.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/12/12/162854.html
|
