22 жовтня на фестивалі "Запорізька книжкова толока" відбудеться презентація першого роману "Баборня" Мирослава Лаюка.
Він увійшов до списку премії "Книга року ВВС-2016". Автор розповів Gazeta.ua про деталі роботи над книгою, чому поселив героїв на Прикарпатті та хто такі заручники дракона системи освіти.
Який сюжет вашого роману?
- У ньому 71-річна вчителька біології Марія Василівна підсумовує своє життя. Виправдовує його тим, що в ньому була присутня велика любов. Хоч і в далекому минулому. Але те кохання, а за ним і решта фактів, стають сумнівними. Жінка в шафі свого покійного чоловіка-підполковника знаходить подвійне дно. Знахідка змінює її уявленя про себе і все пройдене життя.
Яку літературну мету ви ставили перед написанням?
- Хотів препарувати, ніби ропуху, життя однієї людини. Цієї майже звичайної жінки. Вона з покоління, що сформувало наше непевне теперішнє. Нашу державу такою, якою вона є. Проблематичним виглядає можливість співчуття до такого персонажа. Найгірше, що я побачив у цім розрізі – це відсутність життя. Це низка самообманів, самоповторів, ілюзій. Усе це моя героїня усвідомлює на 71-му році життя.
У книзі йдеться про життя вчительки біології. Чим її історія може зацікавити читача?
- За моїм персонажем – багато людей. Літературна реальність вимагає зливання крові від різних донорів. Прив´язка до конкретної професії – зовсім не найважливіше, це лише нагода поговорити про набагато складніші проблеми. Мені геть не цікаво "викривати" якісь сфери професійної діяльності . Я хочу виявляти глобальніші пороки, щоб знаходити якісь відповіді. Вона передусім не пристаркувата вчителька, а людина, яка тільки наприкінці життя поставила собі питання: а що за цей 71-й прожитий рік було в твоєму існуванні справжнього.
Як би ви описали роботу над книгою? Це було легко, чи можливо навпаки?
- Мій роман про жертв, які створюють жертв нових. З моменту початку писання роману до моменту виходу книжки пройшов десь рік. Пишу я дуже швидко, воно в мене летить, як іскри. Але сам процес обдумування – це щось страшне. Бо воно не тільки не дає спати, а й вторгується у сни. Відволікає від всіх інших робіт, які я мушу робити, аби жити. Писав я "Баборню" здебільшого у селі Ворзель на Київщині, де донедавна жив. Особливо добре у мене виходила робота на залізничній зупинці. Там постійно курсували товарняки й гуділи електрички. Я концентруюся на писанні у шумних місцях. Обдумую майже все під час ходьби у безлюдних місцях. Але слово "баборня" - прикарпатське, бо дія роману відбувається у тих місцях, які я добре з дитинства знаю, які можу легко перебудувати в уяві, щоб поселити там своїх героїв.
Кому б порадили обов´язково прочитати роман?
- Для написання великого твору необхідний великий досвід. Найближче до мене – це школа, яку я закінчив 8 років тому. Частина дій роману відбувається там. Але не тільки. Школа – це зустріч досвідченого і незрілого, тобто далеких світів. Це спостерігання за тим, як функціонує дракон система освіти. Саме він робить людину – учня й учителя своїми заручниками. Це не роман про старших людей для старших, це і для молодих. Для тих, які хочуть побачити себе в майбутньому. Роман – про людей, серед яких я живу. Я б хотів, щоб прототипами мого роману відчули себе багато людей, аби кожен, не залежно від віку, поставив собі такі питання: як я живу тепер і як я житиму далі?
Мирослав Лаюк — поет, письменник, драматург. Народився 1990 року на Прикарпатті. Закінчив Національний університет "Києво-Могилянська академія". Автор поетичних книжок "Осоте!", "Метрофобія". Лауреат премій "Літакцент року", "Смолоскип", "Коронація слова". Вірші Мирослава опубліковані англійською, азербайджанською, вірменською, литовською, польською, російською, чеською та іншими мовами.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2016/10/24/154558.html
|
