Видавництво «Пульсари» випустило антологію «Крим, який ми любимо».
Це замовлення Держкомтелерадіо за програмою «Українська книга». До книжки увійшли твори про Крим класиків української, кримськотатарської літератур і сучасних поетів. Тексти подано українською, кримськотатарською та російською мовами. Упорядником антології є доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Людмила Тарнашинська.
— Ідея створити антологію творів про Крим виникла спонтанно, як порив підтримати територіальну цілісність незалежної України, — тоді, коли серце відчуло неймовірну гіркоту од усвідомлення факту анексії українського півострова, — говорить Л. ТАРНАШИНСЬКА. — Моя любов до цієї цілющої землі, якій я безмежно вдячна за всі свої фізичні й духовні зцілення, не вміщалася в серці — й тоді, коли її цинічною рукою відривали од України. Критерієм було розмаїття, цікавість і, головне, порух любові авторів, які репрезентують усі куточки України.
Про Крим із любов’ю писали Леся Українка, Олександр Олесь, Григорій Чупринка, Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Євген Плужник, Максим Рильський та багато інших українських поетів. Їхні твори, а також вірші Максиміліана Волошина, Анни Ахматової, Осипа Мандельштама, поетів наступних поколінь — Леоніда Первомайського, Бориса Чичибабіна, Бориса Мозолевського, Миколи Вінграновського, Віктора Кордуна — увійшли до першого розділу антології.
Друга частина репрезентує творчість кримськотатарських поетів: від класика, автора національного гімну кримських татар Номана Челебіджихана до цілого сузір’я нових для нас імен. Цей розділ дає читачеві панорамне уявлення про кримськотатарську літературу, яка пізнала такі ж гоніння і переслідування, як і її народ.
Сеітумер Емін — учасник Другою світової війни, після поранення повернувся в Крим, депортований в Узбекистан, за активну участь у національному русі на початку 1970-х піддався переслідуванням влади; Ідріс Асанін — після депортації в Узбекистан вступив до Самаркандського університету, на другому курсі його заарештували за вірші й повість, у яких ішлося про трагедію депортації, вирок — 25 років ув’язнення — було скасовано під час хрущовської відлиги; Ескандер Фазил — десятирічним хлопчиком був депортований до Узбекистану, переслідувався за участь у національному русі кримських татар... Читаючи ці життєписи, розумієш, що вони разюче подібні до життєписів репресованих українських поетів, трагедія яких зійшлася у фокусі спільної «тюрми народів» — Російської імперії.
«Україно, сестро моя! Якщо раптом ворог захоче здійняти меча над твоєю Свободою, я — є!.. Поклич мене. Я готовий іти на плаху, але тебе принизити — не дозволю!» — ці рядки написав 1993 року Самад Шукур, який зміг повернутися з депортації до Криму лише після здобуття Україною незалежності.
Авторка проекту у своїй передмові дає повний перелік авторів — від 1909 року і до наших днів. Робота Людмили Тарнашинської — спроба розповісти про Крим трьома мовами. В антологію включені й нові імена, в тому числі репресовані радянською владою поети. Упорядниця звернулася до сучасних авторів і тих творів, які стали поетичним чи публіцистичним відгуком на факт окупації Криму Росією. Тому в третьому розділі антології читач знайде і вірші публіцистичного звучання, і статті, і текст з блогу громадської діячки Оксани Юрченко «Я обов’язково поїду в Крим ще не раз», і навіть поетичний памфлет Тетяни Малахової — відгук на лист російських митців на підтримку агресії Путіна «Прощай, культурная Россия, и ты, испуганный артист».+
Доповнюють книжку репродукції картин Максиміліана Волошина, Миколи Самокиша, Івана Труша, Івана Айвазовського, Сергія Васильківського, Костянтина Богаєвського та інших українських художників, світлини Лесі Українки, Олени Пчілки, Євгена Плужника під час їхнього перебування в Криму.
Це спогади про Крим із вірою в те, що земля сонячної Тавриди обов’язково буде в складі незалежної України.
Світлана БОЖКО
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2016/09/24/095951.html
|
