Андрій Гарасим. Борги нашого життя. Роман. – К.: Нора-Друк, 2016. – 208 с. Серія: Морок.
Трилер – жанр украй популярний. Однак, здається, масовий глядач дещо втомився від копання у свідомості різних маніяків, про яких уже все сказали Альфред Гічкок зі Стівеном Кінгом. Трилер Андрія Гарасима «Борги нашого життя» дещо про інше. Це психологічний і водночас напрочуд чесний твір, який боляче б ’є по мізках читача.
Ця книга – про кожного з нас, про нашу дивну українську реальність, де у ХХІ столітті, в європейській державі, сильні світу цього з системою цінностей середньовічних феодалів полюють на тих, хто здатен сказати їм «ні».
Свідомо не розкриваю жодної деталі сюжету і не наводжу цитат із роману, щоб не псувати вам читання. Бо це трилер, і він захоплює. Скажу одне: соплі та сльози про дитячі травми нікому невідомого маніяка ви тут не знайдете. Усі персонажі дуже реальні.
Наше суспільство після подвигу Майдану й початку війни стало вкрай чутливим до будь-якої несправедливості. Найперше люди чекають рівності перед законом. Українці вичікують: око за око чи таки Закон? Саме про це і йдеться у книзі. Такий собі «банкір» переступає усі можливі межі людяності й порушує всі божі заповіді. Автор зміг уникнути пафосу, і зло тут вражає саме своєю буденністю, однак від того воно не стало менш глобальним. Перед героями роману постає вибір: фізично знищити зло й стати таким, як воно,чи залишитися людьми.
Авторові роману в радіоефірі поставили питання про деяку наївність його «борців зі злом». Наївність? Радше людяність, яку вони хочуть зберегти, щоб не уподібнюватися покидькам. Герої книги – таки реалісти. І це безумовний плюс роману. Дуже вдало. Немає ніяких супергероїв. Переконливі характери. Саме такі, як у житті.
Суттєвим плюсом книги є прямолінійність зла: покидьок є покидьком на будь-якому щаблі системи. Без варіантів і виправдань цього зла. Хоча герої дають покидькові законний шанс відповісти за його вчинки. Автор не лише прямо поставив питання, найактуальніше для нас саме зараз: закон один для всіх чи лише для тих, хто не може від нього відкупитись? Але й одразу застеріг: якщо «наверху» не почують, українці боронитимуть свої права іншими, позазаконними методами.
Серед недоліків роману як трилеру варто звернути увагу на деяку плавність розвитку подій. Задля зацікавлення читача усе ж не завадило б у певні моменти загострювати сюжет, аж до скреготу в зубах. Тема, на жаль, дозволяє. Ще би варто було додати міських пейзажів, щоб оживити атмосферу. Хоча, можливо, це ознака фірмового стилю Гарасима. Нічого зайвого. Як у Жоржа Сіменона, котрий завжди, за його словами, намагався уникати непотрібної «літературності». Нічого зайвого – це важлива ознака майстерності.
Андрій Гарасим, певно, першим із наших письменників спромігся художньо поставити головне і найактуальніше наразі питання від усіх українців: око за око чи закон? І написати про це читабельний трилер для найширшого кола читачів. Роман про борги, банкірів, кредиторів… Однак не про гроші, а про душі.
Роман вийшов невеликий за обсягом, яким і має бути трилер, однак думок опісля залишає набагато більше. Книга варта прочитання та подальших дискусій і про майбутнє масової літератури в Україні, і про майбутнє самої України. І екранізації. Це означає, що вона вже точно не зайва в нашому літпроцесі. А вкрай потрібна. Прочитайте її.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/06/02/164453.html
|
