Поширена думка, що жіноче чтиво не гідне займати місце у книжковій шафі освіченого буквоїда. Разом з тим навряд чи хто здивується, побачивши на полиці твори англійки Шарлотти Бронте чи француженки Франсуази Саган. Попри відверто «жіноче обличчя» цієї письменницької спадщини, вона по праву займає вищі щаблі на олімпі літературної класики.
Творчість Галини Вдовиченко — приклад якісної феміністичної прози в сучасній українській літературі. Дебютувавши з романом «Пів’яблука» та отримавши за нього відзнаку на «Коронації слова-2008», пані Вдовиченко продовжила й розвинула свій романтично-казковий стиль у романі «Тамдевін».
Жіночий світ, у якому штучні матеріальні пріоритети витіснили традиційні сімейні цінності, дауншифтинг, коли люди тікають від суєти великих міст у природне середовище, — лінії, які переважають у творі. І в цьому запорука його успіху, оскільки авторці вдалося вловити й передати настрої, що чимдалі більше притаманні нашому суспільству.
Історія кохання жительки мегаполіса, успішної та забезпеченої кар’єристки, з одного боку, та науковця-відлюдника, що присвятив себе вивченню життя вовків у карпатських лісах, з другого, не дадуть занудьгувати. Сюжет — не менш динамічний і насичений, ніж у «Пів’яблука». Смачно приправлений аутентичними легендами з вуст баби Каськи та містичними епізодами навколо замку Гербуртів, роман має поділену на дві частини структуру. Жіноча і чоловіча половини — два життя, два світосприйняття, дві історії чоловіка і жінки, що нарешті зустрічаються поза межами реальності, простору і часу.
Роман «Тамдевін» — це поетика Франсуази Саган, традиційність Шарлотти Бронте, романтика Ірен Роздобудько та казковість самої Галини Вдовиченко. І, як показує практика, жінки не лишають поза увагою такий мікс. Книжку молодої письменниці розбирають швидше, ніж видання визнаних українських авторів...
Світлана Самохіна
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2009/11/28/141403.html
|
