Сергій Демчук. Тіні на сходах. К.: Український письменник, 2016. - 320 с.
«Мама, бля, пусті мєня дамой!» А тоді – «Амелі завжди намагалась тримати в собі промінчик світла, крихітний кавалок сонця, дарований небом у хвилини безхмарного ранку». В романі «Тіні на сходах» Сергій Демчук безцеремонно кидає своїх читачів то в термальне джерело, то в крижану ополонку. Своєрідний контрастний душ дарує прозорість думок та почуття ейфорії, викликає залежність. Тому якщо ви взяли до рук його книгу, вважайте – приречені на прочитання.
Щоб написати такий роман потрібно, як і герой Тихін, відгородитися від брутального світу уявним муром. З його матеріальних ознак – слухавки і сонячні окуляри. А ще панама, яка чи то зумисно, чи за збігом обставин нагадує мисливського капелюха ловця у житі Ґолдена Колфілда. Як і він, Тихін ніколи не виходить із дому без головного убору, несе його по життю мов церковну хоругву, яка покликана обороняти від усих негараздів.
І якщо ви гадаєте, що це вигадки, то глибоко помиляєтеся. Автор вживається в роль героя настільки, що буквально всотує його відчуття, будні, стає так само вразливий до думок оточення, яке направду байдуже. «Я – сіра маса, сіра людина, ось що він мав на увазі», - міркує Тихін, а разом з ним і Демчук. Але за мить виправдовується: «Напевне, вони просто погані, а я хороший. Так, вони погані, я – хороший. Ось так». І сказати хто з кого писаний вже неможливо. Ймовірно взаємодоповнюють.
Хоча на відміну від Ґолдена, Тихіну особливо немає чого ловити в житті. А якщо бути щирими, він цього особливо й не прагне. Головне – облиште його в спокої і він ущасливиться. Аби досягнути цього він ладен на все. Навіть одяг добирає виключно сірий, непримітний. А коли зустрічається з коханою дівчиною, западає у важку задуму. І лише коли вона йде, виринає із заціпеніння – споглядає її образ, що зберігся в уяві. «Я залишився на самоті й відчув дивну і приємну легкість», - каже про себе герой.
А далі знову контрасти: алкоголік просить відчини двері, чарівна квітка ніжиться під теплим промінням сонця, бомжу відтинають голову, Амелі ловить лагідний погляд художника, син убиває стільцем свою матір, Лілі плекає свій сад, коло під’їзду виставляють труну, квітка розсилає інтимні листи невідомим адресатам. Таким чином, автор ніби показує, що в світі є лише два боки: світлий, і темний. І лише нам обирати на який із них стати, бути антагоністами чи протагоністами.
Відсутність напівтонів дозволяє поглянути на життя більш прискіпливо, помітити речі, які раніше лишалися поза увагою. Хоча насправді мали б бути у фокусі, адже саме з них тчеться нитка буття. Натомість лишається така собі «тарантинівщина» в чергуванні з ідеалістичними острівцями, які існують лише завдяки уявному муру, збудованому героєм, а може і автором, навколо себе.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/03/20/222853.html
|
