Василь Шкляр. Чорnе соnце. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 304 с.
Здавалося б, твори, які увійшли до нової книжки Василя Шкляра, зовсім несумісні хронологічно й тематично. Іловайськ, Дебальцеве, звільнений від московського окупанта Маріуполь у повісті «Чорне сонце» і «мирне» існування українців за радянських часів в оповіданнях…
Проте, якщо подивитися уважніше, зв’язок між ними існує, хоча й дещо завуальований. Оповідання раннього В. Шкляра (період 70-80-х років) – це короткі соціально-побутові замальовки. Тут є певний комізм, ґрунтовне знання людських характерів, інтрига, яка тримає читача у своєму полоні до останньої сторінки, гострий соціальний підтекст. Останній покликаний розвінчати певні моральні хиби, які радянське суспільство приймає за норму або узагалі за чесноту. Знання психології пересічного громадянина для В. Шкляра виступає хорошим знаряддям для цього.
Найпоширенішою бідою тогочасного суспільства є корисливість, марнославство, кар’єризм, хабарництво, матеріалістичне сприйняття дійсності, нездатність піднятися над буденністю. Ці риси притаманні персонажам, яких автор у своїх оповіданнях подає не у вельми привабливому світлі, хоча на тлі тогочасного суспільства вони вважаються процвітаючими. Негативне ставлення до цих вад передається читачеві. Самих їхніх носіїв залишається хіба що пожаліти.
І ось палає земля і свистять кулі на Донбасі ХХІ століття в центральному творі книжки «Чорне сонце»… Це вже наслідки духовного розкладу суспільства останніх десятиліть радянської влади. Малий Петро Джус із оповідання «Крук – птаха нетутешня», який понад усе любить гроші і за будь-яку ціну прагне наповнити монетами свого котика-копилку, тепер виріс і за ті ж гроші на боці сепаратистів нищить наших хлопців. Сума тільки дещо більша за п’ятдесят копійок.
Таких покручів тисячі. А звідки взялися «панове генерали» на командних постах української армії з «Чорного сонця», до яких автор скеровує свої риторичні питання під час опису найбільших прорахунків у війні на Донбасі, як не з тих же років відлиги, застою та перебудови?
І всі ці злочини кояться під німу байдужу згоду Семена Ковби, який в оповіданні «Танець під чортову дудку» запобігає ласки у свавільного викладача-самодура.
На щастя, у повісті «Чорне сонце» В. Шкляр на противагу байдужим і корисливим соціальним елементам вводить велику кількість прикладів героїзму і самопожертви. Це – бійці полку «Азов», хлопці різних віку, професій, соціального стану, долі, але об’єднані любов’ю до Батьківщини і свого ближнього та вірністю ідеалам. Письменник розуміє потребу виховання українського суспільства на позитивних прикладах героїв, своїх, рідних, а не голлівудських чи радянських. Героїв духу, а не героїв фізичної сили і бойових мистецтв.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/02/09/073204.html
|
