Ірен Роздобудько. Ґудзик-2. Десять років по тому.– К.: Нора-Друк, 2015, - 320 с.
Писати продовження книги – це завжди випробування письменника на майстерність, а читача – на довіру до автора. Шанувальники «коронованого» роману Ірен Роздобудько «Ґудзик» заінтриговані – про що буде нова книга?
Роман «Ґудзик-2» – про жінок. Таких, якими вони колись були, є сьогодні і можуть бути в майбутньому. Це розповідь про різних жінок. Є тут femme fatale, дівчина-янгол і прекрасна незнайомка, справжня подруга і архетипна мудра мати. Це також роман про чоловіків – слабких і сильних, закоханих і зрадливих, про тих, кого жінки звуть «справжніми». А ще це історія здійснення неймовірних мрій: зустріч з коханням усього життя, знайомство з кумиром юності, шалена слава, відновлення родини.
Це не просто «другий» роман, це «інший» роман – за жанром, темпом і географією дій. Узвичаєне життя героїв зненацька прийшло в рух, бурхливі події витіснили рефлексування, а те, що колись зависло у невизначеності, стрімко понеслось до логічного завершення.
Письменниця вкотре круто змінює долі своїх героїв, звільняє їх від старого світу навколо і в собі й відправляє у доленосні мандри. Бунтівна режисерка Єлизавета Тенецька знову вільна. Колись коханий чоловік – нині ворог, а ненависний Денис – рятівник. Свобода принесла їй натхнення, на хвилі якого вона зняла новий фільм.
Колишній в’язень, а нині ласий до грошей і влади політик, зрадив не лише її, але й свій народ, ставши на захист корупції і диктатури. Щойно Ліза і Ліка втратили піар-цінність у його очах, родина розпалася. У той час, коли дружина і дочка пішли на Майдан, він ганебно втік за кордон.
Спокійне життя Ліки порушили Денис і Ліза, яких вона сприйняла болісно і викривлено, і остаточно зруйнував підступний Збишек Залеські. Художниця вдається до втечі від чергового ефемерного любовного трикутника і врешті відшукує «власний простір», оспіваний Вірджинією Вулф: від американської майстерні й шотландського замку аж до українського Майдану. Вона кинулась у вир київської зими і віднайшла справжню себе, перетворившись з інфантильної «домашньої» дівчинки на безстрашну жінку. Більше ніхто не утримував її біля себе, не опікувався, не контролював. Тут вона знов стала Лікою, а хвороблива Енжі лишилася в минулому.
Однак саме такою її пам’ятатиме Джошуа Маклейн. Для нього вона – приваблива жінка, не дитина і не «царівна-жабка». Колись американець егоїстично штовхнув Дениса у вир жорстокої невідомості, а тепер сам потерпає від відчаю, бо ж «воздалося йому за справи його».
Водночас, піклуючись про хвору Енжі, він несамохіть знаходить ліки для Ліки. Арт-терапія порятувала дівчину від божевілля, а виготовлення гобеленів стало найвищим проявом її майстерності, гармонійним поєднанням творчості й ремесла. Образ Ліки супроводжують символічні знаряддя Долі – ґудзики, нитки і вузлики, а гобелени символізують підсумок її поневірянь. Врешті вона усвідомила своє призначення бути художником і пам’ятатиме про це навіть на палаючому Майдані.
Прикметно, що всі жінки на шляху Ліки ще глибше закорінювали її в рідну землю. Навіть у далекій Америці чорнобривці в саду Мелані Страйзен нагадають їй про Україну. В образі американської мільйонерки набуває логічної завершеності архетип матері. Це збірний персонаж, якому передують Ліза, Ганна Тарасівна і почасти мама Дениса. Ці образи поєднані зовнішньою схожістю і спільними рисами характеру. Вони енергійні, готові прийняти життєвий вибір молодих і відпустити їх від себе.
Саме Мелані ставить Ліку перед необхідністю визначитися: хто вона, де її дім? Вона порівнює дівчину із незакріпленою ниткою, а сама авторка – із ґудзиком, що відірвався і загубився. Одначе той втрачений ґудзик-вуду, що лежить у шафі київської квартири, як і викинуті на гірську дорогу ключі, має над нею магічну владу. Усе втрачене на Батьківщині не лише не відпускає її, але й прагне повернутися в її життя.
Протягом обох книг Ліка лишається добрим янголом, який бачить приховані знаки, допомагає людям навколо і навіть рятує від розправи. Імовірно, не бажаючи порушувати цей ореол, авторка уникає сексуальної теми у її стосунках з чоловіками. «Ґудзик-2» узагалі відрізняється обминанням тілесного аспекту. Наприклад, про стосунки Дениса і Марини ми читаємо лише лаконічне «ділять ліжко».
Образ вчительки-дефектолога спочатку видається простим і зрозумілим – успішна сучасна жінка. Однак згодом авторка оповідає про те, яку роль Денис і Марина відіграли в житті одне одного задовго до сьогодення, про загадкового «Ромео» і химерну «Суок». Лише завдяки малюнку Ліки Денис дізнався частину правди. До нього прийшло омріяне кохання «від Бога», але він його не впізнав. Як і з Лікою, стосунки з Мариною зруйнувала недосказаність.
Цікавим і світлим є образ Ліни, що познайомила Марину й Дениса, і була добрим другом для них обох. Ліза, Ліка і Марина за відмінних обставин і з різних причин покинули своїх чоловіків і усталене життя, але натомість віднайшли щось набагато важливіше – самореалізацію, душевну рівновагу і потрібність іншим.
Особливе місце в романі займає фільм «Німа кров» – спільна робота Єлизавети Тенецької, Дениса Северина і Дезмонда Уїтенберга, у якому талант Лізи сягнув найвищої точки. Стрічка принесла їм успіх, славу і визнання, а також відкрила шлях до Америки і пошуків Ліки.
Знімаючи фільм про минуле України, режисерка ніби передчуває революцію і війну, підсумовує те, що до них призведе, адже невдовзі кров нації скипить і проллється в Києві і на Донбасі. Тенецька намагається переосмислити трагедії минулого, проблеми, які суспільство не бажає вирішувати, адже радянщина і в незалежній Україні знаходить прихильників.
З ними стикається Марина: спочатку у своєму рідному містечку, звідки від переляканих, злих і зазомбованих новинами містян їде на Майдан заради майбутнього свого сина і всього народу. Для сусідів вона стає втіленням «київської зарази демократії», навіть рідний батько ладний принести її в жертву своєму страху перед владою.
Письменниця змогла показати Майдан не просто як подію в житті окремих людей і всієї України, але й як точку відліку незворотних змін. Тут «Кращі стали кращими, гірші – гіршими», жінки ставали під кулі, чоловіки більше не були бізнесменами, робітниками і фермерами, вони стали воїнами. Майдан ми бачимо очима людини з Донбасу, очима дефектолога, так, ніби вся нація одночасно позбулася дислексії.
Роман має відкритий фінал. Чи поєднаються Ліза і Дезмонд? Що сталося з Джошуа Маклейном? Чи знайде щастя Ліна?
Денис Северин знову збирається в зону АТО і мріє про звільнення міста, в якому живе син Марини. Його повернення до Ліки виглядає ефемерно. Над ним нависає смерть, ніби він вже вичерпав її терпіння.
Попри зроблені натяки, Ірен Роздобудько так і не розкрила багатьох інтриг і знов попрощалася з читачем, який змушений задовольнитися здогадами про подальшу долю героїв. Тож – до зустрічі?! Може, ще через десятиліття?
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/02/01/095521.html
|
