Володимир Читай. Історії Чарівного Лісу. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2011. – 80 с.
Володимир Читай. Нові історії Чарівного Лісу. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2014. – 92 с.
Хочу розповісти про два збірники казок цікавого українського автора Володимира Читая «Історії Чарівного Лісу» і «Нові історії Чарівного Лісу».
Якось молодий автор зустрів у Карпатських лісах... слоненя. І не просто малого слоника, а Слоника Дзвоника, який розповів йому багато цікавих історій.
Зрозуміло, що Карпати – дивовижний край, але у цій книзі – це воістину абсолютно чарівне казкове місце, в якому мешкає багато симпатичних птахів і звіряток. Усі вони розуміють людську мову, бо ходять до лісової школи.
Книга складається з чотирьох казкових повістей: «Історія про Слоника Дзвоника», «Історія про те, як ворон Карк учителем став», «Історія про Черепашку Черепка та зайвий панцир» та «Історія про Віслюка Якала». Усі ці повісті об’єднані одними героями і частково – місцем дії.
Головного героя першої повісті – Слоника – стали називати Дзвоником, бо йому на хвіст мама причепила Дзвоника, аби менші тварини знали про його наближення. Понад усе Слоник Дзвоник хотів бути чаплею, тобто, бути кимсь іншим, а не собою. Але ще більше Слоник хотів, щоб у нього були друзі, а з цим якось не складалося.
Та якось доля подарувала Слонику справжній шанс не лише на дружбу, але й на розуміння самого себе: у лісі, біля мурашника, почалася пожежа, і саме Слоник Дзвоник зміг її загасити. Але нічого б не вийшло, якби він не був слоненям. З того часу Слоник Дзвоник носить червоний шолом, його нагородили званням «Почесний мураха» (С.15) за порятунок мурашника, визнали лісовим пожежником, а ще у Слоника багато друзів, і він нарешті зрозумів, що дуже добре бути собою.
Друга історія про Ворона Карка – найдраматичніша і найсумніша з усіх. Карк народився в зиму – не у свій час. Зима була люта, тато полетів шукати їжу і не повернувся, мама померла з голоду. Могла зима забрати і мале вороненя, але його врятувала стара кротиця, яка мешкала в норі під деревом.
Наскрізною лінією у цій повістю є пошук тата, бо Карк вірить, що його батько живий. Навесні вороненя летить на пошуки: розпитує старого горобця, Сороку Тріскотю, дядька орла... Він багато мандрує, мужніє, а для розмови з орлом має злетіти під самі хмари, що дуже складно для молодого ворона.
Карк дізнається, що його батька начебто бачили в людському місті. Життя в місті важке і небезпечне. Там молодий ворон зустрічає ворона Фрака і його друзів – інших воронів, кожен з яких має свій характер. Але тата молодого ворона у місті не має і не було.
Бачачи наполегливість і щирість малого, ворони вирішують, що один з них назветься його батьком: таким чином, батьком Карка стає старий Мудрак, який живе на горищі міської бібліотеки. Мудрак вчить Карка людській мові, а згодом розповідає правду про те, що не є йому рідним.
Після смерті старого ворона Карк летить до Дикого Лісу, несучи з собою книгу з людськими законами, якими він захопився. У лісі Карк стає вчителем, а сам ліс починають називати Чарівним, бо там тварини розуміють людську мову.
Наступні дві повісті нейтралізують похмурість історії про Крака. Це так звані «шкільні казки», бо їхні герої – учні лісової школи: їжак Колюша, заєць Крос, олень Рогалик та інші.
Черепашка Черепок мав великі проблеми з фізкультурою, бо йому заважав бігати його панцир. І якось Черепку вдалося позбутися панцира, тобто, стати не собою (ця ідея була і в першій повісті). Він став чудово бігати, але й отримав величезну купу проблем і навіть ледь не загинув: його могли з’їсти вовки з Дикого Лісу та схопити сокіл, і спати без панцира незручно...
Слонику Дзвонику, який і витяг Черепашку з панцира, доводиться допомагати товаришу, зокрема, обмінювати покинутий панцир на гарну мушлю, яку так хоче мати рак Клешня. Тут автор в ігровій манері розповідає, що на місці Карпат колись було море.
Головний герой останньої повісті – віслючок Якало, який постійно вихваляється і хоче бути в центрі уваги. Це також «шкільна історія» про змагання між командою Чарівного Лісу і командою Дикого Лісу.
Через те, що Якало збрехав, ніби вміє плавати, його команда програла. Це дуже засмутило хвалька, і він, щоб повернути добре ім’я, навчився плавати і здобув перемогу, наступного разу вигравши змагання у бобра.
У другій частині життя мешканців Чарівного Лісу триває, й у цій книзі автор розповідає нам ще кілька цікавих історій. Ця книга дещо відрізняється від першої, бо її казки серйозніші, хоча так само метафоричні і притчові.
У першій казці «Історія про жабу Душку та хом’яків-сусідів» розповідається про незвичайну жабку, яка всіма силами намагається посварити друзів-хом’яків, що багато років живуть поряд, допомагають один одному. Вони справжні друзі, і кожна нормальна людина хотіла б мати такого сусіда.
Є відомий вислів «жаба душить», його зміст зрозумілий. У цій же казці жаба персоніфікована. Вона спочатку підлещується до нових сусідів, стає незамінною, а тоді починає викликати в душах хом’ячків негативні емоції, змінює їхні думки та поведінку, отруює життя недовірою, зводить наклепи. А хом’ячки слухають жабку... Як часто ми самі замість того, щоб просто поговорити з товаришем або подругою, приписуємо їм свої судження і мотивації, будуємо віртуальні образи, які не відповідають дійсності. Коли ж розмова відбувається, вже пізно – дружба знищена. У творі один із хом’ячків міг загинути... І добре, що все закінчилося добре.
Автор у цій історії показує всі сторони, даючи читачеві зрозуміти звідки йде зло недовіри, яке живиться заздрістю. Тільки жабка теж нещаслива, тому і множить зло у світі. Це теж дуже глибоко підмічено, бо спонукають інших до заздрості саме нещасливі або ущербні люди. Потрібно триматися від таких подалі, бо вони користуються розбратом, щоб самим збагатитися за будь-яку ціну, йдуть по головах і не мають милосердя. Проте, це тактичне вирішення проблеми. Стратегічне ж – допомогти такій «жабці» знайти своє щастя, хоча, звісно, не за власний рахунок.
У другій казці – «Історія про чортика Крутихвоста» – читачі зустрічаються з чортиком, який випадково залишився у Чарівному Лісі. Щороку на свято Купала нечисть приходить у наш світ, та має повернутися до сходу сонця. Маленький чортик притомився, приліг відпочити й заснув. Брама між світами зачинилася, от Крутихвіст і зостався в лісі.
Що ж робити? Куди податися малому бешкетнику? Як жити далі?
Образ Крутихвоста – це типовий образ хулігана, який має відповідне виховання. Крутихвіст потрапляє в зовсім інше середовище, змінюється його соціальна роль. Як і в попередній казці, автор докладно пояснює, як психологічно може змінитися герой.
Крутихвіст дражнить Зубра, навчає поганим звичкам звірят у лісовій школі. Лісова громада збирається, щоб осудити малого. Його можуть вигнати з лісу, посадити в клітку, віддати у зоопарк. Чортик лякається, він ще малий, не зіпсований до кінця суспільством чортів. І це, імовірно, його останній шанс змінитися.
Дуже важливо, що за малого заступається цап Буцай, поважний, значно старший за Крутихвоста. Буцай забирає малого в гори і стає йому вчителем. Це теж гарний прийом для перевиховання – обмеження соціальних контактів, усамітнення. Тоді людина (а твори у цьому збірнику насправді не про тварин, а про людей) знаходить у собі внутрішні сили для перетворення.
Спочатку Крутихвіст усіляко протистоїть змінам, та врешті-решт він стає зовсім іншим. І цей новий Крутихвіст, ввічливий, порядний, працьовитий, подобається йому самому значно більше за попереднього.
Й ось на цьому етапі перед нашим героєм постає останнє випробування – він повертається до свого природного середовища, до звичного суспільства. Якби перетворення Крутихвоста були поверхневими та нещирими, то всі набути позитивні риси швиденько б зникли. Але Крутихвіст бачить, наскільки духовно бідним і посереднім життям живуть його родичі. Він із радістю повертається у Чарівний Ліс.
Така складна і повчальна ця казка.
Остання казка – це «Історія про цапа Горданя, царя над всіма». Її головний герой – пихатий і впертий цап, заражений вірусом гордощів. Він хоче панувати над всіма, мріє, щоб йому поклонялися. Ці хворобливі бажання псують життя не лише цапу Горданю, але й усім, хто з ним зустрічається.
Погодьтеся, не така вже й рідкісна ситуація у наш час. І треба щось робити. Автор також шукає вихід з цієї ситуації.
Безглузді гордощі гублять людину. Ось так і цап Гордій у прагненні бути над всіма видерся на гірську верхівку. Там би він і згинув, якби не цап Буцай. Прощення лікує гордовите серце, якщо тільки людина усвідомить, що ледь не загинула через свої безглузді гордощі та владні прагнення.
І ще треба довести всім, кого образив раніше, що тепер ти зовсім інший. А це ще й як не просто.
Закінчується ж ця казка Різдвом у горах, куди разом із друзями завітав до старого Буцая цап Гордій.
Тільки, на жаль, у реальному житті гордії вкрай рідко змінюються на краще...
Обидва збірники дуже гарні, навчають позитивним моделям поведінки і допомагають у корекції вже існуючих негативних моделей. Я дуже раділа, коли зустріла такі книги.
Це цікаві казки для дошкільного і молодшого шкільного віку, кожна з яких могла б бути і невеличким мультфільмом. Книги гарно і незвично ілюстровані.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/01/27/072846.html
|
