Буквоїд

«Я хо-о-очу весніти в почуттях без обмежень...»

02.11.15 15:05 / "День"
У Києві відбулося представлення нової і по-своєму знакової книжки Лесі Мудрак — «ТекС-ТИ-Ль & Libido».
На заході було чимало колег-літераторів, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, академік Микола Жулинський, голова НСПУ Михайло Сидоржевський, видавці та багато інших шанувальників сучасної поезії. У своїй рецензії Костянтин Родик написав, що, здається, у 2010 р. я назвав Лесю Мудрак «принцесою еротичною поезії». Гадаю, ця теза — лише фіксація загального сприйняття поетки та її творчості. Л. Мудрак активно утверджує в українській поезії форми жіночої еротичної емансипації. Проте коли читаєш ці вірші під однією палітуркою, ловиш себе на думці, що ця поезія — позірно еротична. Більший еротизм у надмірно-зримих формах привносить сама поетка під час перформансів. Чому? Навіщо це треба поезії, яка може бути і зовсім іншим досвідом — тихого промовляння, що губиться у галасі? Яким є поетичним світ Лесі Мудрак без еротичного гриму? Без утверджуваного лібідо як визначальної сили? Може, зовсім не таким, ніж ми традиційно звикли його сприймати? Можливо, ця книжка, яка репрезентує еротичну поезію на ширшій часовій дистанції, відкриє перед читачем інший вимір еротизму — який межує зі складними релігійними та філософсько-екзистенційними питаннями. У поезії, яка розриває читацькі шаблони у традиційному сенсі, є й інший рівень. Значно тихіший і глибший. Це рівень самотності — страху перед самотністю і стоїчне визнання, що «людина творча» — це «істота самотня», часто хвора і сумна. Та чи публіка сприйме цей біль? Публіка часто хоче чимшвидше зірвати яблуко з райського саду. Що ж визначає смислове ядро поезій Лесі Мудрак? У поезіях Л. Мудрак відчутний мотив неприкаяності і страху перед тим, що хтось не чує тебе, хтось намагається виштовхнути, викинути на маргінес. Є у цих текстах біль, який сховано за еротичними екскламаціями, сплесками ахів і охів, паронімічною атракцією, яка зближує слова, що сукупно витворюють еротичний шлейф. Але поетичне тіло Лесі Мудрак хворе на меланхолію. На жаль, у книжці немає того, що ми зараховуємо до виявів архітекстуальності. Але ж найновіші тексти Лесі спершу з’являлися у «Фейсбуці» у певний момент життя. І часто в момент болю, відторгнення, нерозуміння, розпачу. Ці тексти можна було б подавати разом із коментарями тих, хто «стежать» за Л. Мудрак на «Фб». Здається, що поетичний голос, що у книжці «ТекС-ТИ-Ль & Libido», ховається за скелями з двох імен: еротичного і грайливого, фрагментованих словом «текстиль» і психоаналітичним поняттям «лібідо». Друге поняття мені не зовсім імпонує. Лібідо — пружина творчості. Цього не треба боятися і від цього не можна тікати. Суб’єкт лірики, як мені здається, навмисно рине у цей світ еротичної текстуальності, лібідозної текстильності, щоб не дати можливості читачеві дістатися до того, що існує не в лібідозних координатах. Це особлива етика справжніх людських стосунків у метафізичному світі болю і травм, зустрічей і прощань. Поетичний голос переконує читача, що все на поверхні. А міжтекстовий простір за умов вдумливого читання стверджує, що все справжнє — на споді.  Я хо-о-очу весніти  В почуттях  Без обмежень... Леся Мудрак для когось і досі видається епатажною, проте ця епатажність — свідома угода з долею. Відповідно до угоди чимось таки треба розплачуватися. І її новий «ТекС-ТИ-Ль & Libido» — це своєрідне розгрішення, промовляння без логосу, але у вимірах теодицеї. До «поезій у прозі» (етюдів), які первісно були дописами на «Фб», можна озвучити чимало претензій суто формальних, проте вони — приклад іншого поетичного промовляння у мові, яка для Лесі є «домом буття». Поезія Лесі Мудрак феноменологічна і, як на мене, у ній є чимало від традицій гісихазму. «Формула смерті набуває правил вічного вагання, вічного екзистенційного вибору. Смерть насправді — відмирання фізичної пам’яті фізичного тіла...» (с. 15). Ця проза в особливий спосіб експлікує мовчання, топоси недосказаності. Авторка чи видавець вирішили поряд із тілом русалки на обкладинці винести слово «рефлексії». А отже, у книжці поєднується аполлонівське та діонісійське. Ерос і Танатос завжди поряд. Про це Леся Мудрак не раз зазначала. Русалка — досить особливий образ, у якому поряд із грацією і спокусою — смерть. Ми звикли до образу лагідної Русалоньки, але ж у європейському та українському фольклорі русалка — символ свавільної волі, яка може призвести до смерті. У Лесі Українки в «Лісовій пісні» сили природи у стані афекту здатні бути джерелом катастроф. Природа не визначає обмежень. А чому людський світ має визнавати обмеження? Ліричний суб’єкт постає проти зашореності й догм. Цей бунт наявний на різних рівнях: від розщеплення слів до гіпертрофованих сексуальних підтекстів. Але вдатися до бунту може лише той, хто любить свою справу, хто любить Слово і хто справді сприймає його як явище, яке можна писати з великої літери. Це не банальність, а просто життя. А життя треба проживати, казав Вайлд. Той же Оскар Вайлд написав у передмові до роману «Портрет Доріана Грея», що «немає моральних і аморальних книжок. Є добре написані й погано написані. От і все». Книжка «ТекС-ТИ-Ль & Libido» — це вибране з життєтексту Лесі Мудрак. А в життєтексті, який таки має стосунок до життя, є біль і розчарування, втрати і самотність. Проте розповісти про це може тонка людина, здатна відчувати музику сфер. У поезії Л. Мудрак багато музики — і це для мене ознака справжньої поезії. Але ще у ній є біль, а отже, цю поезію написано тим, хто має душу — тонку і вразливу. Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2015/11/02/150521.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.