Леся Мудрак. ТекС-ТИ-Ль &Libido: рефлексії. Збірка поезії, перекладів, переспівів та прозових етюдів. – К. : Самміт-Книга, 2015. – 152 с.
«ТекС-ТИ-Ль & Libido» – по-своєму знакова книжка Лесі Мудрак.
За великим галасом часто сховано порожнечу. За криком — мовчання. У поезії, яка розриває читацькі шаблони у традиційному смислі, є інший рівень. Значно тихіший і глибший водночас. Це рівень самотності – страху перед самотністю і стоїчне визнання, що «людина творча» – це «істота самотня», часто хвора і сумна. Та чи публіка сприйме цей біль? Публіка хоче чимшвидше зірвати яблуко з райського саду.
Що ж визначає смислове ядро поезій Лесі Мудрак?
Текст – це своєрідне тіло, зіткане з інтертекстуальних реляцій, авторського досвіду і читацьких очікувань. Поетичне тіло Л. Мудрак – це імпліцитні заборони на репрезентацію власної самості.
тенета на них –
зовні,
всередині –
сіті –
Еротичний рівень поезій ховає у собі теми неприкаяності, страху перед тим, що хтось не чує тебе, хтось намагається виштовхнути, викинути на маргінес. Є у цих текстах біль, який сховано за еротичними екскламаціями, сплескамиахів і охів , паронімічною атракцією, яка зближує слова, що сукупно витворюють еротичний шлейф. Але поетичне тіло Лесі Мудрак хворе на меланхолію. На жаль, у книжці немає того, що ми зараховуємо до виявів архітекстуальності. Але ж найновіші тексти Лесі спершу з’являлися у фейсбуці у певний момент життя. І часто в момент болю, відторгнення, нерозуміння, розпачу, гріха. Ці тексти можна було б подавати разом із коментарями тих, хто «стежать» за Л. Мудрак на фб. Це була б інша якість письма і новий стиль у виданні поетичної книжки.
Мені здається, що поетичний голос, явлений у книжці «ТекС-ТИ-Ль & Libido» ховається за скелями з двох імен: еротичного і грайливого, фрагментованих словом «текстиль» і психоаналітичним поняттям «лібідо». Друге поняття мені не зовсім імпонує. Усе у творчому житті – лібідо, багато-чого визначено цією пружиною. Цього не треба боятися і від цього не можна тікати. Суб’єкт лірики, як мені здається, навмисно рине у цей світ еротичної текстуальності,лібідозної текстильності , щоб не дати можливості читачеві дістатися до того, що існує не в лібідозних координатах. Це особлива етика стосунків у тому світі болю і травм, зустрічей і прощань. Поетичний голос переконує читача, що все на поверхні. А міжтекстовий простір за умов вдумливого читання потверджує, що все справжнє – на споді.
Я хо-о-очу весніти
В почуттях
Без обмежень…
Ці найновіші рефлексії-етюди Лесі Мудрак – справді своєрідна терапія. Вони програють віршам, у них багато ще не розхитаних слів (на відміну від віршів, де відчуття ритму бездоганне і кожне слово на своєму місці), проте це письмо по-своєму особливе. Чимось воно нагадало мені Лотреамона, який був письменником-привидом для свого часу. Його не помічали й не визнавали. А лише згодом сюрреалісти відкривають Лотреамона як самобутнього автора. Звичайно, Леся Мудрак не відкинута своїм часом (передусім як суб’єкт літературного процесу і книговидання, і перформансів-акцій-імпрез). Її стилістика наближається до сюрреалістичної – проте сюрреалізм, нагадаю, був своєрідною течією авангардизму у ХХ ст. А авангардизм – це дозвіл словам вийти на волю, прагнення зруйнувати традиційні схеми і канони, рамки і правила.
Магма в між пластах тече…
Маю жагу і приціл, як у танка…
Обережно!
Я – еротична гурманка!
Леся Мудрак для когось і досі видається епатажною, проте ця епатажність – свідома угода з долею. Відповідно до угоди чимсь таки треба розплачуватися. І її новий «ТекС-ТИ-Ль & Libido» – це своєрідне розгрішення, промовляння без логосу, але у вимірах теодицеї. До «поезій у прозі» (етюдів), які первісно були дописами на фб, можна озвучити чимало претензій суто формальних, проте вони – приклад іншого поетичного промовляння у мові, яка для Лесі є «домом буття». Поезія Лесі Мудрак феноменологічна і, як на мене, у ній є чимало від традицій гісихазму. «Формула смерті набуває правил вічного вагання, вічного екзистенційного вибору. Смерть насправді – відмирання фізичної пам’яті фізичного тіла…» ( с. 15). Ця проза в особливий спосіб експлікує мовчання, топоси недосказаності.
Ліричний суб’єкт постає проти зашореності і догм. Цей бунт наявний на різних рівнях: від розщеплення слів до гіпертрофованих сексуальних підтекстів. Але вдатися до бунту може лише той, хто любить свою справу, хто любить Слово і хто справді сприймає його як явище, яке можна писати з великої літери. Це не банальність, а просто життя. А життя треба проживати, – казав Вайлд.
Той же Оскар Вайлд написав у передмові до роману «Портрет Доріана Грея», що «немає моральних і аморальних книжок. Є добре написані й погано написані. От і все». Книжка «ТекС-ТИ-Ль & Libido» – це вибране з життєтексту Лесі Мудрак. А в життєтексті, який таки має стосунок до життя, є біль і розчарування, утрати і самотність. Проте розповісти про це може тонка людина, здатна відчувати музику сфер. У поезії Л. Мудрак багато музики – і це для мене ознака справжньої поезії. Але ще у ній є біль, а отже, ця поезія написана тим, хто має душу, тонку і вразливу.
Дмитро Дроздовський
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2015/10/22/104650.html
|
