|
Тема протиставлення популярної та «високої» чи «серйозної» літератури є старою як світ. Але сьогодні й ми туди ж – а чим же ще займатися численним критикам та іншій довколалітературній братії?
Тим паче, простір для взаємного скубання просто безмежний – попсою можна оголошувати будь-який більш-менш «розкручений» твір, а «нєтлєнкою» – повну графоманію, яка нікому не цікава, але, мовляв, якщо не друкують, значить це, як мінімум, вічне. Тому не втомлюся повторювати – близьку до об’єктивності оцінку теперішній літпроцес отримає років через 30-40 – коли, пробачте за нагадування, більшість його творців переселиться у кращий світ. Але зараз хочу поговорити про інше.
Особисто я називаю попсою ту писанину, яка розминулася з талантом, грішить примітивом, дрібнотем’ям та тупою кон’юнктурою. Мушу це пояснити, бо представляю літературну спільноту «Інша література», яка послідовно виступає проти цієї самої попси. Але глобальна моя мета, як, думаю, і всіх моїх побратимів – це таки максимальний розвиток літератури і, як би це парадоксально й однокоренево не звучало, її популяризація серед майбутніх споживачів. Бо не вірю я в ефективність державних програм, спрямованих на розвиток книговидавництва, адже, навіть, якщо вони десь існують, то до смерті «відкатами» замучені. Але я вірю в конкурентноздатність нашої літератури, бо з періоду стагнації вона вийшла хоч і недавно, але надійно. Простіше кажучи, їй нічого не бракує.
А ще я категорично не вірю у міф (а поширюється він, повірте, аж ніяк не найкращими нашими друзями) про те, що українці не хочуть читати книжок рідною мовою. «Повна дурня!», як сказав би «попсовий» Шерлок Холмс в перекладі українською. Бо, завдяки млявій діяльності наших книговидавців і книгорозповсюджувачів, а ще – за повної відсутності інституту україноорієнтованих мистецьких агенцій ця многостраждальна книжка просто пролітає повз свого потенційного читача, як відома меблева сировина над столицею Франції.
Я звернув увагу – на більшості станцій київського метро, просто біля входу, стоять лоточники з книгами. Асортимент – російський друкований ширнепотріб, а, зважаючи на ціну, ще й завезений контрабандою. Сто відсотків гарантії – ці лоточники мають дозволи на роздрібну торгівлю. Хто заважає вітчизняним видавництвам, бодай у складчину, зорганізувати подібні лотки? Чого нам не вистачає? У нас нема якісної популярної літератури? Та одним Кокотюхою можна пів лотка заповнити! Скажете, муніципальна влада не дозволять? Покажіть мені, хто саме, ми їм Хрещатик годинки на дві перекриємо тими ж книжками, благо, досвід подібних акцій прямої дії маємо не найменший.
Висновок простий – «наїзди» на популярну літературу хай залишаються для вузькофахових гризучок-дряпалок, а всі зусилля – і тих, хто пише, і тих, хто прагне на писучих заробити, мають бути спрямовані на створення ефективної мережі розповсюдження не лише видавничої продукції, а й мистецького продукту загалом. Тоді й буде – тепер перефразуємо іншого, вже російського «попсовика» – і книжок побільше, а, відповідно, й читачів – «хороших і різних»!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2008/11/23/102305.html
|
