Іван Непокора. пісні для О: поетична збірка. – Брустурів: Дискурсус, 2014 – 100 с.
Що є серце поезії(?) І серце жінки(?) Одне затаєне в одному. Таке собі нероздільне. Самодостатнє. З магнітною силою. Завуальоване. Ілюзорне творіння. Метафізичний туман. Etc. Павутина цієї загадки не оминула ліричні епізоди Івана Непокори «пісні для О»:
господи може я запізнився?
ні?
тоді порадь як докричатися до неї?
крізь усіх цих чоловіків які були до?
які слова говорити
аби мене почула
крізь усі спричинені ними образи?
господи
які цілувати рани?
які цілувати двічі?
Пасіонарна ніжність, жінка на п’єдесталі святості й пошани. Ще немає розчарування, яке у наступних фрагментах переллється у «є відстань між нами / яку не подолати жодним транспортом». Поки що є перший страх чоловіка перед Нею. Природний, родом з тих відчуттів, що супроводжує тремтлива любов. Любов, яку цінують, бережуть, до якої приходять «з миром» , а не з «музикою»… У ліричного суб’єкта Івана Непокори вона прямує до забуття, щасливого відсторонення від усього, крім Неї:
ми забули все що прагнули пам ’ятати
ми один спогад про дві різні події
та й повернулися ми не для того
шоб залишитися
Таке загублення в часі і просторі, у мріях і реальності супроводжується спокоєм, і аж ніяк не невротичним. Але і його не уникнути – він нуртуватиме вже в наступному ліричному фрагменті в механічних рухах, що мимоволі виконуватиме оповідач:
зі всім погоджуюся
вистукуючи під столом
нервово лівою ступнею
почутий десь/колись ритм
тримаюся за той ритм
як за рятувальне колесо
Ліричний суб’єкт у «піснях для О» прагне до холістичного єднання – кохатися з жінкою, а не з її тілом. Звідси народжується страх відторгнення: «я просто боявся не застати тебе в тобі».
У наступній частині поетичної збірки психологічне відторгнення матиме універсальний характер – воно пошириться на дім, роботу, молитву, жінку, державу й навіть смерть: «здається / власна смерть з нами станеться / без нашої участі». Тему життєвої втоми, невпинної ретардації про байдужість до всіх і кожного Іван Непокора стилізує під Чарльза Буковскі – «Буковскі гуляє Львовом (думки з приводу)». І хоч “women” та артикульоване уявлення про них у двох авторів принципово різні, усе ж тональність олітературеної апатичності «пісень для О» не тяжіє до дисонансу. Ліричні епізоди поета гармонізують з меланхолією, декадансом спогадів і елегійності, що почасти семантично й стилістично нагадують поезії Остапа Сливинського, Маріанни Кіяновської.
Тексти Івана Непокори оповідальні, монологічно-діалогічні, сконструйовані з фрагментів почуттів, снів, згадувань, рефлексій, що трансформуються у нескладні, на перший погляд, але глибокі за суттю афористичні ядра, як наприклад, «немає випадкової любові / є випадковий секс» , «смерть аж ніяк не є одужанням від життя», «вірші бунтують проголошують незалежність» etc.І все вирує навколо архетипного:
хто ця жінка
що приводить до вікон моїх всі ці дощі
навчає їх дивному танцю та
робить із них площі та пам ’ятники
бездомній музиці?
хто ця жінка боже
в котрій стільки всього дощить?
Cherchez la femme…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/03/06/073004.html
|
