Юрій Антипович. Петро Ротач: «Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни». – Полтава: Видавець Говоров С.В., 2013. – 268 с.
25 січня 2015 року минуло 90 років від дня народження Петра Петровича Ротача (25.01.1925–13.06.2007) – українського письменника, краєзнавця, патріота. Народився на Чернігівщині, юнаком був вивезений на роботу в Німеччину. Втікав, був арештований, зазнайомився з українськими діячами культури, які емігрували на захід, почав друкувати свої перші твори, а потім повернувся на Вкраїну. Вчився в Полтаві. Там жив, там відбувся як один із найяскравіших краєзнавців своєї доби, там помер і похований.
Автор майже 3000 тисяч літературно-краєзнавчих публікацій, понад 30-ти книг, це при тому, що майже 20 років, від 1970-го, йому не дозволяли друкувати книги.
Десь наприкінці 2006 або на початку 2007 року з подачі Петра Сороки мені з Полтави надіслали книгу Петра Ротача „ Рядки за рядками, літа за літами…“, яку я прорецензував. А в середині червня отримав електронного листа від пані Ганни Кіященко, якого тут подаю:
«19 червня 2007 року о 15:39
Шановний пане Євгене!
Повідомляю Вас сумну звістку.
13 червня ввечері помер Петро Петрович Ротач. Був у свідомості до передостаннього дня свого життя.
Поховали ми його на старому центральному цвинтарі в Полтаві, як він і заповідав, поруч з тими, про кого він писав у своїх розвідках.
Ваша стаття про Ротача була надрукована в березні.
А 26 березня у шпиталі помер Олекса Ізарський. Нам повідомив його приятель, який займався похованням. В полтавських газетах були надруковані некрологи.
З повагою Ганна Кіященко
Полтавська філія Суспільної Служби України,
Соборний майдан 15, м.Полтава, 36020 ».
Книга Юрія Антиповича є вдалою спробою розглянути життєвий і творчий шлях Петра Ротача у їхньому взаємозв’язку.
Виклад цікавий, легкий і посутній. Видно, що автор з повагою і любов’ю ставиться до Петра Ротача, інакше б такого людяного і людського формату книги було важко втримати людині далекій і байдужій.
Доповнюють книгу, крім спогадових матеріялів, фотодокументів, окремих рецензій, фрагментів листів, записів самого Ротача ще й зібрані ним довідникові матеріяли про різних людей Полтавського краю і головні штрихи його зацікавлень Іваном Котляревським і Тарасом Шевченком. Окремі сторінки книги присвячені Олесю Гончару, Василю Симоненкові та Феодосію Роговому. Окреслені основні аспекти поетичної і прозової творчости Петра Ротача (більше є скерування на книгу Миколи Степаненка „ Рідне українське слово“, в якій дослідник детально зупиняється на розгляді творчої спадщини Петра Ротача). Один з розділів книги „ Велике повернення після великого ісходу “ написала Ганна Дениско.
Віддається належне у книзі також підтримці і розумінню родини – дружини Алли Олександрівни і сина Олександра, завдяки яким зумів Петро Ротач витримати політичні цькування, необґрунтовані переслідування, заздрість і упередження недругів.
Таких дослідників рідного краю нам завжди бракуватиме. А щоб поєднували в собі сумлінність, відданість, любов, знання матеріялу і творчість, – майже нема. Я знав івано-франківського краєзнавця Володимира Полєка, читав одеського краєзнавця Григорія Зленка і Петра Ротача. Сьогодні на Івано-Франківщині є, напевне, один краєзнавець такого рівня – Микола Васильчук із Коломиї. Чи є ще десь, крім названих, не знаю.
Книга Юрія Антиповича, написана в жанрі літературного портрету, є цінною не тільки біографічним фактажем, його могло бути й більше, але й окресленою палітрою краєзнавчих і літературних уподобань Петра Ротача, загальною патріотичною настановою. У такому підході до розкриття теми заслуга цієї чесної книги і безперечна виховна доцільність.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/03/07/100840.html
|
