— 21 рік не писав віршів. Думав, щоніколи і не напишу.
Та коли поїхав на Схід, зрозумів, що разом з війною до мене повернулася поезія, — каже письменник 50-річний Борис Гуменюк. 5 лютого у столичному Будинку вчителя презентує свою поетичну збірку "Вірші з війни". Борис Гуменюк приходить за годину до початку. Здає куртку в гардероб, лишається у військовій формі.
— Почав свою війну 22 червня, — розповідає. — З батальйоном "Азов" приїхав під Маріуполь. Там зразу відбулася подія, яка спонукала щось написати. Хлопці поскидали всю амуніцію та обліпили шовковицю. Обривали ягоди і клали у рот. Раптом почався бій. Їх як вітром здуло з дерева. Вдягли бронежилети, взяли зброю і побігли у бій. Вразило, що на дереві вони були юними хлопцями, а за хвилину стали солдатами. На війні всередині все рве. Ці емоції хочеться кудись викинути: або з автоматної черги, або через поетичні рядки. Мої вірші — це не література, це — війна, що постає у текстах і за текстами. Війна є тлом і суттю текстів. Суть кожної поезії — реалістична. Події, які відбувалися, записував віршем. Знав, що маю зафіксувати цю мить, щоб не забути самому і не дати забути іншим. Моя основна функція — свідчити. Через сто років ці вірші стануть документом теперішнього часу.
Перші три місяці на війні Гуменюк записував вірші у планшет.
— І зразу викладав у "Фейсбук". Не мав можливості робити чорновики, щось виправляти. Викладав так, як написалося. Планшетом користувався, доки його не розбили. Якось раптово почався бій і треба було швидко стрибати в окоп. Хтось із хлопців стрибнув на планшет. Придавив до землі і роздавив. Після цього почав писати на аркушах паперу. Недавно один вірш записав на папірці з дитячим малюнком. З одного боку намальований солдат з українським прапором і написане побажання "Повертайтеся живими", з іншого — мій вірш про один із боїв. Коли цей аркуш побачив поет Іван Андрусяк, попросив, щоб обов´язково його зберіг.
До Бориса Гуменюка підходить чоловік у вишитій сорочці. Просить підписати книжку.
— Так кому підписувати — вам чи дружині? — запитує.
— Так давайте обом. Пишіть "Андрію і Катрусі".
— Коли мої друзі-літератори зібрали тексти, відредагували й упорядкували, мав час зробити правки, — Гуменюк розмашистим почерком виводить "Україна переможе. Андрію і Катрусі від автора". — Але вносити їх не зміг. Зрозумів, що оті перші відчуття — найправильніші і найгостріші. Правки робив лише редактор — виправляв мову, заміняв русизми і доставляв розділові знаки.
У книжці — 35 поезій. Остання датована 5 січня цього року.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2015/02/11/122714.html
|
