Тарас Салига. Екслібриси Евтерпи. – Львів: НВФ «Українські технології», 2010. – 326 с .
Книжка знаного львівського літературознавця Тараса Салиги «Екслібриси Евтерпи» присвячена пошуку й аналітичному препаруванню знакових постатей історії української літератури; тих постатей, без яких українська модерна культура була б неможливою або, як мінімум, виглядала би по-радянськи зредукованою, сепарованою та неповноцінною. Книга складається з двох розділів, перший із яких містить статті-дослідження творчости письменників першої половини ХХ століття. В другому розділі представлені переважно статті про письменників з ґенерації шістдесятників, з покоління самого Т.Салиги. Наскільки я розумію, писати про представників свого покоління – і радісно, і відповідально водночас. Аналізуючи світогляд своєї доби, моральні імперативи, численні здобутки і втрати, навіть суто формалістичні засновки певного етапу літературної історії, автор-сучасник, автор-самовидець – піддає препаруванню й свої почуття, свою власну життєву історію. Тож, якщо у статтях першого розділу маємо цілком тверезого та відстороненого історика літератури, то у дослідженнях про шістдесятників можна сподіватися на суб’єктивність причетного, який у амальгамі максимально об’єктивних, здавалося б, і суто наукових суджень, обов’язково розгледить і власний образ, припнутий до аналітичного матеріялу тією складною добою, суть якої – безкінечні й витратні, але які ж необхідні оборонні бої.
Тарас Салига – науковець із неабияким досвідом; від часу появи його першої літературознавчої книги минуло вже тридцять років. Мабуть, усі зацікавлені читачі пам’ятають його безкомпромісний виступ із книгою «Франко – каменяр» (2007), і це – після десятиліття активного нав’язування гуманітарній спільноті зовсім іншого образу Івана Франка з боку ліберально орієнтованих науковців. Наразі ця полеміки ніби вщухла, але це тільки до того часу, коли вже наступне покоління запрагне з’ясовувати духовні константи нації, в засновках якої назавше залишаться двоє-троє найпотужніших світочів культури нації.
Що направду вагомо у книзі Т.Салиги, – так це читабельність тексту, – безперечно, фахового, але не перевантаженого катеґоріяльним апаратом і специфічним літературознавчим інструментарієм. Це стиль досвідченого історика літератури, якому не потрібно вдаватись до філологічної еквілібристики (до якої здебільшого вдаються, аби приховати фахову анемію й убогість змісту). Насиченість фактажем і цілком адекватний рівень аналітики – так само зраджують досвідченого та серйозного науковця, метою якого є дослідження літературних персоналій у якнайширшому контексті, а не роздмухування інтелектуального туману. Читабельний літературознавчий текст на сьогодні – рідкість, тож маємо щасливий виняток, який є можливим завдяки збереженню та примноженню високих традицій українського (зокрема, й діяспорного) літературознавства. Відтак, до улюбленців Евтерпи можна сміливо зарахувати й науковця Тараса Салигу.
2013 р., м. Донецьк
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/01/14/093927.html
|
