Форум книговидавців у Львові давно закінчився, та відлуння його ще дуже довго чути в Україні. Тим і цікавий цей захід, що дає можливість не лише придбати різноманітну книжкову продукцію, але й поспілкуватися з письменниками та видавцями віч-на-віч. Серед безлічі запланованих акцій потрібно обрати найвагоміші і встигнути не лише побачити-почути, але й „висмикнути” хоча б пару слів із не менш заклопотаного автора. А встигнути вдається не завжди. От і бігаєш з книжками під пахвою і диктофоном у руках від акції до акції...
Тож, перед вами результат цієї „біганини” – інтерв´ю Остапа Сливинського – письменника зі Львова, перекладача, професійного модератора і просто цікавого співрозмовника.
– Остапе, як довго ви були координатором Міжнародного літературного фестивалю, який щорічно відбувається у рамках Форуму книговидавців у Львові?
– Фестиваль, насправді, є самодостатньою подією. У 2006 – 2007 роках я був координатором Літературного фестивалю, не директором, бо у фестивалю немає директора, а саме координатором.
– Ідея цього фесту належить вам?
– Ідея не моя. Це очевидна річ, для цього не потрібно бути особливо креативним. До нього у свій час були причетні Андрій Бондар і, звичайно, Олександра Коваль.
– З вашого досвіду можете назвати відмінності у організації заходів подібного типу у Польщі та в Україні?
– З власного досвіду організації фестивалів у Польщі?
– Ні, з власного досвіду перебування у Польщі на міжнародних літературних фестивалях.
– Відмінність є одна і дуже вагома. Вона радикально відрізняє нашу ситуацію від польської. У Польщі є державна підтримка, і вона більш-менш регулярна. Це свідчить про те, що держава скерована на підтримку подібних акцій. У нас все навпаки. Якщо вдасться з якихось залишкових коштів вибити щось на фестиваль, то це вже добре. Проблема в тому, що в Україні немає системи, яка дозволяла би, якщо ти зробив все правильно, подав вчасно проект, обумовив і усе оформив, розраховувати на підтримку. У нас до цієї справи підключається вже абсолютно ірраціональні чинники, чинники особистої передвиборної кон’юнктури і багато інших речей, тому стабільної підтримки немає. Я пригадую, що Форум кілька разів стояв перед перспективою перестати існувати взагалі.
– Чи позначилася криза на житті книговидавництва?
– Цього року всі говорили про кризу, але на щастя, вона Форуму не торкнулася. Ми всі зрозуміли, що книги – це той сегмент ринку, який найменше постраждав від кризи. Люди як купували мало книжок, так і продовжують стабільно мало купувати Видавці і без кризи ледь виживали, і зараз ледь зводять кінці з кінцями.
– Чим особливий для вас 16-й форум книговидавців?
– Я не знаю, чи це така яскрава особливість, яку одразу видно з першого погляду, бо гуща акцій є така, що не все встигаєш помітити. Проте цього року має місце безпрецедентна географія Міжнародного літературного фестивалю. Такої географії у нас ще не було. Власне через це і виникла тема форуму „Національне versus глобальне”, бо є з ким про це поговорити. Письменники справді різні, скажімо з Латвії і Каталонії, з Шотландії і Хорватії.
Так, унікальним є Каталанський інститут Рамона Люля, який підтримує таку маленьку літературу як каталонська. Уявіть, як би розвивалась наша література, якби щось подібне було б у нас. Ці автори відчувають, що вони потрібні своїй державі, бо ними хтось опікується. Український письменник цього позбавлений. Він самостійний так, як може бути самостійна дитина у 12 років. Вона вже приблизно уявляє собі, чого загалом хоче, але все ще потребує опіки. Тебе ніхто ні в чому не обмежує, але і не допомагає. Це важка свобода.
– Остапе, ви, наскільки я знаю, не берете участь у фестивалях на кшталт Махновських гулянь чи інших витівок „Останньої барикади”. Це, так би мовити, не ваш формат?
– Минулого року я мав бути на „Махно-фесті”, але з особистих причин не вийшло туди поїхати...
– Зате ви є частим гостем мистецьких акцій, скажімо, в Ужгороді. Як стосовно фестивалю еротичного мистецтва „Березневі коти”?
На фестивалі еротичного мистецтва я не був. Відвідував книжковий ярмарок до дня Святого Миколая і такий собі міні-фестиваль «Екле», який синтезував поезію, музику і малярство. Стосовно цієї другої акції, то я був просто вражений її дуже добрим, далеко не провінційним рівнем. Звичайно, це завдяки підтримці місцевих ініціатив та, безумовно, величезному ентузіазму його організаторів.
– Остапе, ви перекладаєте лише з польської, чи є практика перекладу і з інших мов?
– Перекладав не лише з польської. З білоруської (двох авторів), з македонської, поетів і прозаїків з болгарської. Так, незабаром у видавництві Нора-Друк має вийти „Природний роман” Георгі Господінова у моєму перекладі.
– Книга перекладів Марціна Свєтліцького вже вийшла друком?
– Ні, над нею щойно завершується робота – макет, верстка і так далі. Думаю, що до кінця року книжка вийде. Може, й добре, що видавництво не намагалося встигнути до Форуму, бо це міг би бути черговий „ляп”.
– На Форумі у Львові буде презентуватися ваш „Рухомий вогонь”, який нещодавно побачив світ у Польщі?
– Ні, презентуватися він буде якраз у Польщі, швидше за все, ще цієї осені.
– Як швидко можна очікувати побачити нову книгу українською?
– Можливо, вже наступного року. У мене вже назбиралося до неї близько двох десятків віршів.
– Що ж, з нетерпінням будемо чекати.
Щиро дякую вам за те, що погодилися на інтерв’ю! Творчих успіхів та наснаги!
Розмовляла Олена Клюшник
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2009/10/26/082211.html
|
