Останньої неділі листопада минуло 140 років від дня народження Люсі Мод Монтгомері. Ця канадська письменниця поки не так добре знана в Україні, як у всьому світі, але Анатолій Івченко, видавець і редактор, вважає, що серія про Енн Ширлі – потенційний лонгселлер.
З ним згодна і перекладачка, Анна Вовченко. На її думку, життєствердна історія Енн Ширлі – хороший антидепресант для сучасних українців.
Люсі Монтгомері видала першу книжку про Енн у 1908 році. Але українською її вперше побачили всього два роки тому. Англійською перша книжка розійшлася майже 60-мільйоним тиражем. Тоді як український наклад перших п’яти книг серії поки не нараховує й 40 тисяч.
Світове зацікавлення до книг Монтгомері таке велике, що лише за циклом про Енн знято кілька фільмів і серіалів. Навіть екзотична Шрі-Ланка має свою екранізацію. Українці ще жодного разу навіть не бачили Енн на своїх екранах і цей факт особливо засмучує видавця. На його думку, показ хоча б трисерійної екранізації став би неабиякою маркетинговою підтримкою для українського перекладу. А поки ж Енн Ширлі в Україні розкручується винятково зусиллями видавництва.
Складнощі супроводжують позиціонування серії серед українців: першу книгу читачі сприймають як дитячу, але наступні сім подорослішають разом із героїнею. І поки українські книгарні викладають їх у дитячому відділі, інститут Монтгомері в Канаді зберігає прострелені примірники книжок польською, які носили деякі солдати під час Другої Світової війни. Поляки, які вмирали з Монтгомері на грудях, свідчать зовсім про інше – що це книжки для всіх.
А щоб герої стали ще ближчими до читачів, українська перекладачка Анна Вовченко уявляє як би людина поводилась, живучи тут і зараз, і намагається створювати своєрідний місток між хронотопами. На її думку, Енн виглядала б цілком органічно на фоні сучасних реалій. «Жила б Енн у нашій сучасності – чинила б так само, як і 100 років тому», – вона гадає, що героїня, змінивши зовнішні атрибути життя виглядала би цілком органічно на фоні сучасних реалій.
Перекладачка знає про що каже: окрім восьми книг циклу, вона майже вивчила Вікі по світу «Енн із Зелених Дахів», ознайомилась з перекладами іншими мовами (іспанською та польською), а також стала експертом із біографії Люсі Мод Монтгомері.
«Всі вісім книг я прочитала ще до того, як почала перекладати. Суцільний цикл творів конче потрібно читати весь одразу. Тому що якась маленька деталь із першого тому потім спливає у восьмому, як сюжетотворча і, якщо її упустити, виникнуть труднощі. Тому я прочитала одразу всі книжки і перечитувала не раз», – пояснює свою перекладацьку позицію Анна.
Івченко таку ретельність тільки вітає, хоча й визнає – переклад першої книги тривав досить довго. Потім швидкість зросла до двох книг на рік, а нині – Анна закінчує вже третю за рік. І амбітні плани видавця звучать реалістично: «До кінця наступного року ми хочемо видати ще три книги: у березні, серпні і грудні. Вже готові обкладинки і розроблена вся концепція».
Загалом наступного року видавництво планує завершити серію про Енн, але цікавість до постаті Люсі Монтгомері цим не обмежується. Серед новинок «Урбіно», за словами Анатолія Івченка, можна очікувати «Блакитний замок» Монтгомері. Що ж до подальших планів Анни, то її творчі зацікавлення охоплюють різних авторів та різні книжки: антиутопію «Щоденник війни зі свиньми» Адольфо Біой Касареса, роман «Диво» Р. Дж. Паласіо, «Прекрасних невдах» Леонарда Коена і раніше не перекладені оповідання Хуліо Кортасара.
А починалось все з давньої ідеї «Урбіно» видати серію про Енн. Кільком перекладачам навіть давали на пробу перший розділ. Але потрібного все не знаходили. На думку видавця, ця проблема глобально українська – на ринку існує нестача добрих перекладачів, навіть з англійської. «Середніх багато, а дуже хороших всього п’ять, не більше. Тут потрібна велика начитаність і, насамперед, в рідній літературі», – описує своє бачення Анатолій Івченко. – «Ми мали дуже високі вимоги до якості перекладу, адже Монтгомері досить складно перекладати. Та майже ніхто не дотягував у мовному плані».
Анну Вовченко порадила його донька Ярослава. Анна на той час мала перекладений шматок Монтгомері. Попри те, що в неї не було жодної виданої книжки, переклад виявився найкращим. За словами Івченка, мова Монтгомері зазвучала настільки природно, ніби класика української літератури. Переклад передав архаїчність мови Монтгомері, відтворивши в її текстах алюзії та цитати Лонгфелло, Теннісона, Вордсворта.
Описати перекладацько-редакторську співпрацю можна словом “консенсус”. Хоча Анна Вовченко може довго сперечатись, затято відстоюючи саме свій варіант, іноді вона досить легко погоджується на редакторські правки. Все залежить від власної оцінки якості роботи. Для перекладачки книга, народжена 100 років назад, не лише зазвучала українською, вона ще й співзвучна нинішній ситуації в Україні.
«Нині я чую від багатьох знайомих і незнайомих людей, як ці книжки дуже допомагають бачити за що боремося і вірити, що ми вистоїмо і розпочнемо життя, якого прагнемо», – розповідає Вовченко.
Хоча життя самої Люсі Монтгомері обірвалося трагічно, для своїх життєрадісних героїв вона виписувала хеппі-енди. На жаль, йшли вони не від позитивного мислення, а від відчайдушного бажання вирватись з того, що гнітить і мучить. У відповідь герої простягали їй руку і допомагали проіснувати, вижити ще один день. Особисте часом все ж проривалося у творчості, вносячи в безхмарне життя персонажів смерть і страждання. І з дитячої серія перетворювалась на повноцінну дорослу літературу. Можливо, саме тому улюблені книжки з циклу про Енн у Вовченко дві – п’ята і восьма.
«Це дві найтяжчі книги, найгостріші і найсправжніші. А от улюблений переклад – четверта і п’ята. Що менше огріхів, недопрацювань я виловлюю потім, то вдалішим я вважаю переклад», – ділиться перекладацько-читацькими таємничками Анна.
Тексти оригіналу на неї кожного разу діють по-різному: інколи 10 сторінок переписуються рік, інколи переклад приходить за 10 хвилин. Найбільше, звісно, подобається перекладати те, що промовляє особисто до неї – незалежно від того, проза чи поезія.
Процес перекладу потребує часу, щоб текст розмістився в голові, знайшов свою нішу. Анна не наважується назватись співавтором, хоча взагалі перекладач має право на подібне «звання». Для себе вона відводить роль певного медіума - такого собі медіатора між автором та читачем, містка між двома культурами.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/ukraine/2014/12/19/132001.html
|
