Василь Старун. Душа Змії. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2009. – 192 с.
Василь Старун. Кора нації: вірші. – К.: Вид-во Жупанського, 2010. – 210 с.
Маленька зміна в чомусь може спричинити масштабні й несподівані ефекти десь в зовсім іншому часопросторі – навіть, чи особливо, коли він поетичний – ефект метелика, поетичний ефект.
Його перша поетична збірка «Абетка світла» вийшла у світ того самого 1989 року, коли народилася я. Тому Василь Старун-поет і я-людина – ровесники. 25 років як бути поетом – це створити цілий alter-світ, повноцінну метафізичну сферу.
У текстах автора лавірує мовна транскінечність. Звідси множинність образів, родом зі сюрреалізму, динаміка асоціацій, загнаних у простір вірша, розпад об’єктів дійсності в метафори:
праліс:
кожне дерево з іменем
кожен листок
має свою
молитву –
поверне парсуну до
низки озер за
димом
(зі збірки «Кора нації», 2010)
Поезії Василя Старуна є метафізичним сюром, візитівкою національно-українськоїЛуганщини літературної, філософської, культурної, утаємничено-герметичної. Настане час всезагального переосмислення та аналізу й обличчя цього письменника і зроблене ним буде безапеляційним аргументом українськості цього краю, високої поетично-культурної сфери. Яку личило б, як мінімум, продовжувати, як максимум – шанувати…
Образи-символи існують не лише в системі ідіостилю автора, але є елементом дискурсу У-вей, Східної поетичної традиції, натурфілософії, переплетеної з українським анімістичним світоглядом.
Інколи письменник розпочинає свої вірші «завівтарною проскомидією», епіграфом, з Бусона, Ісса, Басьо, Кікаку, Ду Фу та ін., інколи вони самі вплітаються в поетичне тіло:
Чиста
близна ранжиром до
плесу ще записує пісню
високу: «Дзюн Такамі –
Басьо – Марітаке. Коломия
в Каял утікає»… над
чорнилом і сохнуть – і плакать буде завтра
звеличений Каїн…
(«Басьо» // «Кора нації», 2010)
У 2009 році, 22 травня, на поетичних читаннях у ПНУ імені Василя Стефаника (Степан Процюк та Євген Баран – свідки) Василь Старун відкрив секрет творчої лабораторії навколо назви книги «Душа Змії» (Тіповіт, 2009), розповівши, як у свої 56 дізнався, що, за китайським зодіаком, він народжений у рік Змії. (Зрозуміло, що про свій рік Змії я дізналася швидше…) Так з’явилась знакова назва для безіменних віршів – Душа Змії, які по суті вийшли книгою в рік під знаком Бика.
Здійснювати трепанацію (розкодовування) віршів – коли вони наповнення душі – літературно-моральний моветон. Їх варто приймати читацького об’єктом споглядання:
………………………….
так давно не брався до роду –
обходив веселками підземними
робітнями щедро стираючи зуби
о полотняний вогонь на завісі
лукавого голуба миру. тоді ж
одрізана скиба полотніла собі
довго терпляча меса цвяхами –
кожному по чотири –
направлених складачем писаній –
умлівала дух – тіло не піднялося
волохате як гора старих притч
………………………
(«Вовчий міх» // «Душа Змії», 2009).
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/10/30/082042.html
|
