Борис Гуменюк. Вірші з війни. – К. : Видавництво Сергія Пантюка, 2014.
Війна уже ввійшла в українську поезію. І першим зафіксував її у книжковій формі поет, прозаїк і заступник командира одного з наших добровольчих батальйонів Борис Гуменюк. Книжка так і зветься – «Вірші з війни». У видавництві Сергія Пантюка кажуть, що перший наклад розпродався ще на Форумі видавців у Львові, тепер розходиться другий.
Вірші про війну на Донбасі значно менш пафосні, ніж можна було б очікувати й іще менш пафосні, аніж ті, що їх писали українські поети минулого про попередні українські війни. Навпаки, вони несподівано співчутливі, задумливі, навіть медитативні. Ні, звичайно, в Гуменюка вистачає і брутальних сцен, і архетипічної «бойової романтики», і відповідної фразеології (цікавий випадок: одна польська перекладачка, що готувала добірку українських віршів про війну, викинула з неї один із віршів Бориса Гуменюка через формулювання «натягнути московитку»), тобто «данину Марсу» в принципі сплачено. Але значно численніші та яскравіші ті епізоди, де виявляються мотиви співчуття до ворога (який не перестає бути ворогом), жаху перебування людини як такої в обставинах війни, військових трансформацій краєвидів і, зрештою, долі тварин, котрі в конфлікті не винні й не можуть у цій ситуації до ладу зорієнтуватися. А якщо й орієнтуються, то часто в дуже жаский, як на «тилового» читача, спосіб.
Цікаво також, що Борис Гуменюк для фронтового письма обрав форму верлібра, принаймні в більшості випадків. Точніше сказати, це підкреслено розповідний, «епічний» верлібр, який, щоправда, іноді здобувається на не дуже регулярне римування або ще які-небудь прояви підкресленого ритмізування. Така форма дозволяє висловитись і розлого, і замислено (про що вже згадувалося), і з уточненнями. Подібно до того, як говорить утомлена людина, котра нещодавно повернулася з м’ясорубки. Ця «життєвість», гадаю, примирить із текстами «Віршів з війни» багатьох читачів, які не полюбляють верлібрів і взагалі неримованої поезії. Правда, в книжці є ще й прозові епізоди (чи то поезія в прозі?). Як на мене, вони дещо менш яскраві зі суто віршовану частину книги. В них виразніше присутні й суто політичні, а десь і агітаційні мотиви.
Примітною є історія появи «Віршів з війни». Борис Гуменюк розповідає, що йому давно не писалися вірші. Але відколи опинився на фронті, знову «пішло». Нові вірші він виставляв на свою інтернет-сторінку в соціальній мережі Facebook, практично з передової. Тексти дуже скоро здобули в українському інтернеті чималу популярність, тисячі «лайків» і «репостів». Відтак, виникла ідея створити книжку.
Вірші Бориса Гуменюка тугі, пружні, повні яскравих, переконливих образів. Часто вони болючі й зворушливі. Не можна гарантувати, що ви прочитаєте цю книжку без сліз. Є у «Віршах з війни» тексти гарніші, є такі, що виглядають на «прохідні». Але все одно книгу варто прочитати. Через те, що вона сильна, а також через те, що це – перша книжка української війни 2014 року. Такими «Вірші з війни» і залишаться в історії української літератури. Сумніватися в цьому навряд чи випадає.
Олег Коцарев
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2014/10/22/122750.html
|
