Валентин Бадрак. Чистилище: роман: в 2-х кн. — Кн. 1. Вирус; худож.-оформитель Д.А.Самойленко. — Харьков: Фолио, 2014. — 410 с.
Ідея Валентина Бадрака, автора «Чистилища» про здатність людини змінюватися, звісно, не є новою. Скажемо відверто, захоплювалися нею далеко не тільки славетні Віктор Гюго та Федір Достоєвський, але й чимало сучасних письменників. Але все ж ані автор «Знедолених», ані творець «Злочину та покарання» не пов’язували удосконалення свідомості з перебудовою способу життя, з іншою програмою для тіла. Катарсис завжди торкався душі, іноді релігійного сприйняття світу, й він завжди був містичним, прихованим та недосяжним для пересічного розуміння.
А от автор «Чистилища» намагається зняти таїнство та розкласти свідомість на складові частини. Хоча обережно посилається на досвід інших, відомих у історії людей. Та навіть стверджує від імені одного з героїв: світом править єдиний закон – причини та наслідків. У книжці розгортання сюжету від початку до кінця залишається невід’ємною частиною дії означеного закону. Щоправда, пороки й гріхи героїв виступають як ознаки часу, данина становленню в кримінальних чи воєнних умовах, або в обставинах материнської нелюбові.
Автор наполягає на наявності певного інструментарію для впевненого ведення «бесід із природою». Хтось в це повірить, комусь потрібні будуть підтвердження. «Оточення, їжа та практика» - вказує впевнений у своїй методиці герой. Свідомість на певних обставин (чи, скоріше, за певних умов) виробляє енергію. Тут згадуються різні «стимулятори»: аюрведа, йога, сироїдство та ще низка екзотичних для сучасної людини речей.
Корекція способу життя завдяки книжці (книжкам взагалі, а ще більше – завдяки їх героям) можлива, таку впевненість можна винести після читання «Чистилища». Якщо, звісно, корекція взагалі потрібна. Скажімо, Фрейд колись після читання «Шагреневої шкіри» Оноре де Бальзака попросив свого лікаря про смертельну дозу та спокійно пішов з життя. Може, для кожного існує своя власна терапія?
Що фіксує свідомість під час читання, так це велику кількість відомих особистостей на просторах книги. Вони з’являються раптово та миттєво пірнають у історичну прірву. Згадуються наче б то ненав’язливо у різних ракурсах, під різним кутом зору. Автор у представленні свого роману не робить таємниці, що намагався використати принцип своєї «геній-терапії». Тому поява в романі цілого загону історичних персонажів, від містичного Кастанеди до наскрізь гуманістичного, як каже герой роману, «справжнього» Швейцера тут майже передбачена. Наскільки вона (як і будь-яка інша терапія) може бути дієвою, напевно питання індивідуальне. Бо це питання віри. З іншого боку, сам прийом також не є абсолютно новаторським. Скажімо, наш відомий сучасник, американський психоаналітик і письменник Ірвин Ялом присвятив цілу книжку можливості використання цілісного образу у якості ліків («Шопенгауер як ліки»). Та й сучасна київська письменниця Ірен Роздобудько два роки тому надала цікавий приклад у своїй книжці «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя» - у ній, зокрема, йдеться про цікавий досвід Блеза Паскаля.
Здається, «Чистилище» не тримає читача у напруженні, як вдалий детектив чи пригодницький твір. Скоріше, вимушує замислитися про кінцеву станцію свого власного буття. Зайвий раз перепитати себе: а з чим я тієї останньої зупинки дістануся? Хтось знайде відповідь на сторінках роману, хтось – ні. Напевно, «Чистилище» призначено радше для роздумів, можливо, для внутрішньої роботи. Але точно не для розваги й відпочинку.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/10/02/073357.html
|
