Ізраїль ставить фантастичні цілі і досягає їх - от і вам би тепер так, каже Мірко.
"Я згадав – орікс. Їх звати орікс", – говорить Мірко. Два дні тому він повернувся з Ізраїлю й тепер може годинами розповідати про цю країну див. Він журналіст, досвідчений і вправний, до того ж німець. Інформації про Ізраїль він назбирав на кілька книжок – тепер лиш записувати. Поки ми з ним їдемо автобаном у напрямку Дрездена, він випробовує свої ізраїльські історії на мені. До Ізраїлю Мірко їхав з багатьма типово німецькими упередженнями. Німці в більшості своїй цю державу, м´яко кажучи, недолюблюють. У будь-якому разі гостро її критикують. Мірко повернувся в цілковитому захопленні і всю дорогу розповідає.
"Орікс? – перепитую його. – Ніколи не чув". "Орікс, біла антилопа", – підтверджує Мірко. Він розповідає про один із найфантастичніших проектів ізраїльського уряду. Здійснення його почалося ще десь у 1960-ті роки. Суть полягала в тому, щоби повністю відновити на території країни біблійну флору і фауну. Іншими словами, якщо в одній зі священних книг згадується така-то, на теперішній час зникла рослина або тварина, то її обов´язково треба повернути додому і розвести в сьогоднішньому Ізраїлі. До проекту було залучено найвидатніших біологів та біблієзнавців. Одним з найвищих досягнень проекту стало відновлення поголів´я єдинорогів.
"Кого?" – знову перепитую. Про єдинорогів я знаю те, що вони міфічні, у природі їх не існує. В мене й вірш про єдинорога є, в якому він гине у двобої з лицарем, але при цьому встигає насмерть прохромити суперника своїм рогом.
"Вони дійшли висновку, що це біла антилопа орікс, – пояснює Мірко. – Є такі антилопи з дуже прямими й ідеально паралельними рогами. Якщо дивитись на них здалека (а ближче вони все одно не підпустять) у профіль, то здається, ніби в них один ріг посередині лоба".
На теренах нинішнього Ізраїлю оріксів було свого часу винищено. І взагалі це був вид на межі зникнення. Якісь нечисленні рештки водилися десь у пустелях Аравії. Крім того, невеличке стадо перебувало у володіннях іранського шаха. У середині 1970-х Ізраїль звернувся до шаха з проханням продати на розплід пару-другу оріксів. За будь-яку ціну. Шах відповів, що це навіть не обговорюється. Єдиноріг для нього тварина абсолютно священна, вона не продається. "В іранських шахів, – уточнює Мірко, – наскільки мені відомо, єдиноріг у фамільному гербі".
Я мимохідь фіксую принципову шляхетність іранського шаха. А кажуть же, що був безнадійно скорумпований!
"Проте настає рік 1978, – розповідає Мірко. – Ісламська революція! Шах утікає з країни, ніби ваш Янукович, а до влади от-от прийде шановний і дорогий товариш аятолла Хомейні. В Ірані момент хаосу та революційного міжвладдя. У резиденції ізраїльського посла з´являється чоловічок, який називає себе головним наглядачем шахового звіринця. Посол, до речі, вже отримав від свого уряду команду евакуюватися: до влади приходять вороги. І в цій метушні звучить запитання: вас цікавили наші білі антилопи? Їх у нас є". Єдинорогів у шаха виявилось аж дванадцять.
"Начальник звіринця, – продовжує Мірко, – каже послові, що от сьогодні, але тільки сьогодні їх можна викупити. Перший і останній шанс! Ціна захмарна – один мільйон доларів за одну особину. Дванадцять мільйонів має протягом кількох наступних годин лягти на такий-то рахунок у Швейцарії. Не буде бабла – не буде єдинорогів. Посол, не роздумуючи і навіть не дзвонячи нагору, проплачує терміновий переказ. Минає пару годин – і дзвінок зі звіринця: все окей, забирайте. Група найкрутіших спецаґентів з посольства виїздить на місце, присипляє тварин стрілами з кураре і запаковує всіх дванадцятьох до закритої вантажівки. Куди везуть? На аеродром, де вже готується до відльоту на батьківщину спеціальна машина ізраїльських спецслужб, забита секретними паперами державного значення. Забита настільки, що всіх дванадцятьох антилоп ніяк у ній не помістити! Що робити, чорт забирай?! Капітан літака приймає рішення: к бісу секретні папери, вивантажити їх з машини рівно настільки, щоб усі дванадцять зайшли! Він за це, до речі, отримав потім найвищу державну нагороду. Правильно оцінив пріоритет".
"Усе, як у фільмі, – кажу я. – В це тяжко повірити".
"Ізраїль, – відповідає Мірко, – весь тримається винятково на речах, у які тяжко повірити. З´являється надідея, ставиться фантастична мета, здавалось би, якась аж божевільна. І вона досягається! Тому що вони вірять і знають, що зможуть. От і вам би тепер так! Навчайтеся в них, переймайте!".
"І ти колись боролась, як Ізраїль, моя Вкраїно", – згадується мені з Лесі Українки.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2014/09/29/083005.html
|
