Леонід Ушкалов. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків: Майдан, 2014. – 602 с.
Професор Ушкалов важив створити книгу, яка була б отим сковородинським «все-на-все» Тараса Шевченка, його «абеткою світу». При тому розумів: геніїв треба міряти мірилом геніїв, відаючи й те, що найбільший геній живе в тому самому «лісі речей», що й звичайна людина. Він народжується і вмирає, любить і ненавидить, сміється й плаче, впадає у відчай і сповнюється надії, про щось говорить, кудись мандрує, бачить якісь сни. Отже, як висловлюється автор, «ця книга – спроба самопізнання», адже, за словами Івана Дзюби, «Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе». Мало не триста слів-образів, опорних тем, вміщують осяжний текст роздумів про увиразнення цих тем у світовому мистецтві, літературі, філософії і культурі, витлумачення й висвітлення їх у Шевченковій творчості, в осмисленні його життя.
Починає автор книгу із роздумів про жанр «автопортрет». Їх було більше трьох десятків у Тараса Шевченка. Малював автопортрети він і зовсім замолоду (1840), і в азійських пустелях, і за кілька місяців перед смертю. Коли не було дзеркала, дивився у відро з водою і малював. Автопортрет зі свічкою – слід, що його лишила у Тарасовій душі творчість Рембрандта, якого дуже любив.
Далі – крок за кроком, тема за темою. Про десятиліття Шевченкове «в степу безкраїм за Уралом» читаємо в есеї «Азія». Художник малює тамтешніх жителів, а мріє про рідну Україну.
На сторінках цього потужного видання постає наш геній і як великий поет, і як прозаїк, і як співак. Спираючись на спогади Пантелеймона Куліша, автор зазначає, що на його весіллі гості знали Шевченка як поета, але ніхто не знав, що він чудово, може й найкраще на всю Україну співав народних пісень: «Нічого схожого на спів Шевченка тієї пори ні в Україні, ні в столицях, ні деінде я не чув». А згодом Михайло Максимович напише, що «найсильніше й найкраще» мистецький талант Шевченка знайшов свій вияв «у виконанні українських народних пісень».
Леонід Ушкалов перелічує навіть пісні, які співав Тарас. Цю поетову захопленість засвідчує і родич поета: «Я не знаю чоловіка, котрий би любив наші пісні більш, як Тарас».
У листі до Василя Васильовича Тарновського Куліш писав: «Шевченко був троїстий поет, поет слова, пензля і співу». Леонід Ушкалов уточнює: «Та ні! Це ще далеко не все. Шевченко – живописець, гравер, поет, прозаїк, драматург, актор, режисер, співак, танцюрист, скульптор, ба навіть фотограф...» Автор глибоко і яскраво вимальовує на сторінках свого художнього тексту визначні грані таланту українського генія. Він захоплює тим, що йому вдалося розкопати багато зворушливого й характерного із життя й творчості митця. Тут дізнаємося, що Шевченко досконало знав світове мистецтво, світову літературу, світову музику, добре орієнтувався в світовій історії. Його кумиром і навчителем був знаменитий Карл Брюллов, його взірцем був великий голландець Рембрандт.
«Музику він любив пристрасно», – згадував Михайло Микешин. Серед друзів поета було чимало блискучих музикантів. Музика для Шевченка – сама чарівність нашого життя.
Вражає глибоке осягнення матеріалу в книзі професора Леоніда Ушкалова. Усі міркування автор ілюструє силою думок визначних людей, рядками з листів, відгуків, суджень Тарасових сучасників чи світових авторитетів. Пливу й пливу безберегим океаном цієї незвичайної енциклопедії. Який він потужний, глибокий, мудрий! Слава Богу, що є такий автор.
Могутня книга. Вона цілком заслуговує номінації на премію імені нашого Пророка.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/08/20/080604.html
|
