Валентин Терлецький. «П’ята пора року». Тернопіль, «Крок». 2014, - 148 с.
Рокери, барди і поети загалом – досить прості і хороші люди. А ще, якщо вони не зіпсовані славою і лицемірним гламуром, так то взагалі святі пророки. Не побачиш в них пихатості, надмірного марнославства чи ще чогось подібного. Ця обставина, мабуть, й позитивно впливає на їх творчість: вона у них, як правило, непередбачувана, яскрава, зі свіжим подихом-поглядом на звичайні, вже тисячу разів оспівані речі.
Не виключенням з таких людей і їх творів є й лідер рок гурту «Декаданс», прекрасний поет і прозаїк Валентин Терлецький.
Його творчість вже давненько хвилює мою душу. «П’ята пора року» - чергова поетична чудова збірка, з якою я мав честь ознайомитися ще до її виходу. Валентин у ній такий же хвилюючий, талановитий та чимось близький мені у поглядах і світосприйнятті. А все почалося одного весняного дня, коли я узявся написати рецензію на перший автобіографічний роман Валентина Терлецького, «Рок-н-рол, стакан, кохання». Саме ця рецензія і познайомила нас пізніше. Потім поетична збірка за поетичною збіркою, пісня «Декадансу» - за піснею: неможна було спинитись, аби не продовжувати слідкувати за творчістю Валентина.
І ось, «П‘ята пора року»…
…Ти втомився від попси та безколірних душ
які малюють веселку фарбами з лайна
які співають про любов
а їх обличчя байдужі
Начебто і люди
а насправді стіна
Ти виколупуєш з-під нігтів чорний гламур
Ти встромляв їх учора в декольте модних дам
а сьогодні блюєш і хрипиш „мон амур”
Начебто і мир
а насправді війна…
… мов би, промовляє час від часу ліричний герой збірки. Він то сумний романтик, то палкий бунтар , то зрадливий і нещасний коханець.
На шляху героя стрічається «Апокаліптична дівчинка», що «з пляшкою в руці
йде за первітіном
топитися в ріці»; ціла армія покинутих жінок, «Їх більше двадцяти -
отих
хто й зараз через мене плаче»; потім він завертає на «Бульвар як ранкову ерекцію», що
«уп’явся в біл изну днів»
іде «навхрест оперезаний
посмішками повій
що кольоровими бризками
сиплються з вікон авто
і погляди хижі пирскають
фішками з казино»….
Часом здається, що то ніби якесь паломництво. Шлях його лежить вздовж пір року й поворотів долі, весняно-літньо-осіньо-зимових настроїв і звабливих жінок, сіро-сумних буднів реальності і задимлених сигаретами барів. Місцями стає холодно й лячно від жорстокої реальності, місцями захоплюють інтимні пригоди, інколи відчуваєш солідарність у праведному обуренні і, зрештою, як в нагороду дістаєшся тої самої «П‘ятої пори року»: де – є
«...друзі що старші за всесвіт
і малюють ікони на людях…
...ластівки що зачіпають
крилами маківки міст...
...пісня яку розкидали
наче у море горох...
...час який застигає
наче розплавлений віск…
...діти яких надсилають
в синіх конвертах весни...»…
Може, навіть, та пора року складається з одного місяця, що має назву Віршень. Нехай той місяць трохи сумний, але, можливо, довший за інші й наповнений класною поезією, а поезія диктується Богом, а, отже, сама по собі духовно висока, світла, і поет - це тринадцятий апостол.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/08/12/105016.html
|
