На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає журналістка, фотограф, поетка Олена Максименко.
- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- Події останнього часу (на жаль чи на щастя) змушують читати здебільшого публіцистику і розбиратися в колись чужих для мене галузях буття. Проте справжнім спасінням під час найсумніших подій стали «Вечірні крамниці вулиці Волоської» Галі Ткачук - на диво мудра, позитивна і правильна - у широкому, космічному розумінні книга. Поняття «позитивний» не можна застосувати до перечитаного Орвела («1984»), Зінов´єва («Зияющие высоты») та подібного за градусом абсурдності і водночас реалістичності Артема Чеха («Сині двері зліва»).
«Інтелектуальний делікатес» - Еміль Дюркгейм, «Первісні форми релігійного буття: тотемна система в Австралії». Читається повільно, проте дає неабиякий ґрунт для роздумів стосовно природи масової відомості та витоків сучасних релігійних уявлень.
«Революція ґаджетів» Артема Захарченка - цікава, несподівана і до болю пророча фантазія на події останніх місяців. А от збірка «Євромайдан. Хроніка відчуттів», куди увійшли есеї таких іменитих авторів як Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Іван Ципердюк, Сергій Жадан та Юрій Винничук трохи «пахне» «комерцухою», коли достойні письменники публікують тексти в дусі «капітану Очевидності», хай навіть вони несуть у собі щирі і правильні істини - виникає відчуття, що тебе надурили. Та й видавати книгою надруковані вже колонки - трохи дивна ідея.
Натомість, радують збірки поезій «Динамо Харків» Жадана, «Обкладинки» Лесі Мамчич та (вже вкотре!) Іри Шувалової «Ран». Заспокоюють і збуджують одночасно, такий собі «внутрішній вігвам», куди можна заховатися на деякий час, перевести подих, перекурити «люльку миру» та переговорити з духами. Кротячий світ Мар´яни і Тараса Прохасько «Хто робить сніг» вразив глибиною (як кротяча нора) і живістю: нарешті з´явився український дитячий (і недитячий водночас) твір, подібний за рівнем до знаменитих «Мумі-тролів». Той рідкісний випадок, коли хочеться продовження і нових історій про кротяче сімейство.
- Як обираєте книжки для читання?
- Спонтанно і хаотично. Вважаю, що правильні книги мають самі «знаходити» людину у слушний момент. Тому довіряю «невипадковим випадковостям» - згадав у розмові хтось, чия думка для мене цінна; побачила на буккросінгу; познайомилася з автором; друзі-художники робили ілюстрації; впала в око назва або цитата тощо. Коли на книжкових форумах увагу приваблює незнайома книга невідомого мені автора, розкриваю на випадковій сторінці і довіряю обраному першому-ліпшому уривку.
- Що можете порадити для читання іншим?
- Радити іншим - невдячна справа, читання - річ значною мірою інтимна й індивідуальна. Як кохання. Все залежить від того, кому радити, «універсальних» книжок мало. Проте якщо все ж таки спробувати винайти «спільний знаменник»... то це будуть Кшиштоф Зануссі «Час помирати»; згадані вже «Вечірні крамниці вулиці Волоської» Галі Ткачук; Туве Янсон «Донька скульптора» (та й взагалі, уся її проза!). Саламан Рушді, «Земля під її ногами» і «Опівнічні діти». Умберто Еко, вся проза... Тарас Прохасько, майже вся проза; Людміла Уліцька; «Чапаев и пустота» Пєлєвіна;«Бродяги Дхарми» Керуака.
Трендові сучасні західні автори типу Ерленда Лу та Юдіт Герман - не викликають у мене теплих відчуттів, проте читати їх варто, аби бути в курсі...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2014/06/24/072735.html
|
