Владимир Кецманович. Фелікс. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2014. – 242 с.
Думаю, більшість чоловіків мають страх, чи то пак, думки-запитання чи не мають вони десь дитя про яке навіть не здогадуються. Про це і не про це – роман відомого сучасного сербського письменника Владимира Кецмановича «Фелікс», який переклала Наталії Хороз. Роман «Фелікс» став одним із фіналістів літературного конкурсу НІН у Сербії в 2007 році та був нагороджений національною літературною премією. На книзі написано, що це роман з абсурдною зав’язкою, нетривіальний трилер, вражаюча життєва історія. Не можу сказати, що колись особливо цікавилась трилерами, але цей мене вразив цікавою зав’язкою і очікуваною розв´язкою, проте, через це текст не стає менш інтригуючим. На початку одразу виникла алюзія, ніби читаю Селенджерову «Рибу-бананку», бо і класик, і сучасний автор описує все до найменших дрібниць. Мабуть, це одне з тих особливостей, які роблять «Фелікс» унікальним і легким у читанні. Бо ці гіперточності та повтори не є набридливими, а, радше, кумедними і створюють бажання читати все далі і далі. Бо ж роман читається аж надто швидко і після того, як закрила книгу було непереборне бажання продовжити читати саме цей-цей-цей роман. А це і є найбільшим каталізатором, що роман дуже «зайшов» і був чи не єдиною книгою за останній час, яку можна вважати літературою, що розслабляє, а не виносить мозок. Перебуваючи у світі літнього Симеона Ракича (який є Феліксом, як і Феліксом є його син-байстрюк) я відпочила і добряче насміялася, хоч книга місцями дуже «чорнушна», але цей, здавалося б, жах, є настільки абсурдним, що не сприймається серйозно.
У романі розкриваються все полотно стосунків батька і сина, які знайомі лише кілька днів, але все, що відбувається між ними демонструє, що існує той спільний первень, що їх об’єднує. Іноді в романі натрапляла на такі речення, що чула їх голосом Сергія Жадана, бо так наче ним написані. Напевно, це і є особливість сучасної літератури. Вражаючими також є останній абзац роману «Фелікс» Владимира Кецмановича, які просто допомагають усвідомити всю недоречність цього світу, його підлість та жадібність. Проте, кожен з героїв сам міг збудувати свою реальність зовсім іншою, але обрали шлях диваків-самітників. І коли ці два дивака зустрілися, а син представив всю свою ненависть батькові, вони не змогли ворогувати, бо були схожі, як дві краплі води. Найжахливішим усвідомлення стало для сина навіть не те, що він втрачає батька, якого ще навіть не встиг здобути, а те, що він так і не встиг дізнатися, де був той будинок, з якого батько спостерігав за качками. І жодні гроші, жодні можливості не можуть допомогти сину вбити смуту за старим батьком, який не встиг йому й стати батьком, а перестрибнувши всі кровні зв’язки – став найкращим другом. Можливо, саме ця дружба і було найкращим, що колись відбулося у їхніх дивних-дивних, химерних життях.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/05/28/072343.html
|
