Продовжуємо огляд сучасних українських ілюстраторів, який, у вигляді міні-абетки, склала Оксана Кришталева.
Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.
Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.
Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.
І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.
Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.
Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».
Олексій Чебикін
Малюю я з дитинства... можливо тому що я мав щастя народитися в сім‘ї художників і змалечку ріс серед книжок з мистецтва. Книжкові ілюстрації формували мій світогляд. Роботи Нарбута, Білібіна, Фаворського... а як вразив Гюстав Доре своїм баченням Дон Кіхота!!! Вже тоді були відкинуті дитячі мрії «пожежники – космонавти» і весь час був відданий малюванню. Мама моя багато читала вголос мені, ще як був малим. А як пішов до школи, то й сам відкрив для себе світ книжок (правда це вплинуло на мої оцінки з інших предметів – історія та література були «без питань», але все інше)... Врятувала Республіканська Художня Середня Школа (РХСШ) – там викладачі «загальних дисциплін» більш лояльно ставились до «схиблених на малюванні»...
Так от, книжки наштовхували мене на роздуми щодо «традиційного» сприйняття образотворчого мистецтва... бентежила його недомовленість, фрагментарність. Хотілось, щоб зображення мало, як і в книжці, початок, розвиток подій, кульмінацію та закінчення. Та ще окремо – парсуни героїв. Так я докотився до графічної прози. Мені було мало станкового твору, мені потрібна була серія з початком та продовженням.....Тож окрім того, що вимагала програма освіти, я почав малювати «комікси» (не люблю це слово). Це можна було вважати моїм хобі.
– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?
– Перші замовлення та ілюстрації... навіть не пам‘ятаю яка була перша. До мене зверталися — я малював. Без грошей, без винагороди... Потім почали пропонувати гонорари.... Пам‘ятаю, як звернулись до мене з Інституту Археології (для наукових праць теж потрібні малюнки). Там платили якісь гроші, але головне, що було дуже цікаво! Старовинні артефакти з розкопок тримати у своїх руках!
– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?
– Молодому художнику взагалі гріх відмовлятися від роботи. Треба скрізь її шукати, пропонувати свої послуги. Я багато років робив ілюстрації до матеріалів журналу «Наталі», (це було в буремних 90-их). Потім було ще декілька видань – всіх і не пригадаю.
Зараз малюю багато і різне. Багато ілюстрацій робиться для реклами (рекламні іміджі, розкадровки для роликів, ілюстрації для презентацій). Інколи це зовсім не те, що хотілося б робити, але це годує! Ще й певна популярність... а це вже нові замовлення). Співпрацюю з видавництвами інших країн. Але найбільше останнім часом зайнятий проектами видавництва «Nebeskey».
– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?
– Відмовляюсь від запропонованої роботи переважно тільки тоді, коли вже остаточно бракує часу. Напевно, є теми, які б я відмовився малювати, та поки що з таким не стикався.
– Про оригінали і копії – чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?
– Щодо оригіналів робіт – як би художник не любив свій твір –якщо це було замовлення, ще й за яке заплатили – воно однозначно належить замовнику. Та на разі, в наш час принтерів та сканерів питання «оригіналу» досить сумнівне.... Вже багато років користуюся планшетом, тому робота у завершеному вигляді не існує в матеріалі на папері... Зазвичай роблю підготовчий малюнок на папері, потім сканую і вже роблю закінчену роботу на компі з допомогою планшета. Це суттєво пришвидшує роботу... А малюнки, вони як діти – народжуєш, плекаєш, а потім вони мають піти, жити самостійним життям. Не варто замикати їх у майстерні...
– Чи легко (цікаво, почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?
– Як на мене, українці – це творча нація. Тому бути художником-українцем – це не дивно, але відповідально. Ілюстратори не мають у сучасній країні будь яких преференцій – книжок (ілюстрованих) друкують недостатньо. Мабуть тому, що ілюстрована книжка коштує дорожче, ніж простеньке «бульварне» видання.....Та треба пам‘ятати, що майже все починається з візуалізації: кіно – з розкадровки, вистава – зі сценографії, комп’ютерні ігри – з ескізів розробників світів та персонажів... і т. ін. Не знаю, наскільки можливо бути успішним ілюстратором в Україні, але точно можна бути потрібним...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2014/05/20/094542.html
|
