Продовжуємо огляд сучасних українських ілюстраторів, який, у вигляді міні-абетки, склала Оксана Кришталева.
Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.
Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.
Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.
І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.
Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.
Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».
Мар’яна Качмар (Фляк) – сучасна українська ілюстратора, родом зі Львова.
– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?
– Перші ілюстрації були до якоїсь дешевої газетки – типу сканворди – там була казка. Як нині пам’ятаю – чорно-білий малюнок про трьох братів. Потім малювала кольорову обкладинку до газети «Моя бабуся»J, заплатили мені тоді за неї 15 грн. – десь так – це було перше, якщо не помиляюсь і мені не зраджує пам’ять. А потім був журнал «Зернятко» та ілюстрація до розповіді про святу Тетяну.
– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?
– Переважають ілюстрації до дитячих текстів. Мабуть, залежить не настільки від того, що приємніше (хоча може воно співпадає), як те, що було на початок творчості затребуваніше і в що ринувся з головою, знаючи, що воно комусь потрібне...
– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?
– Відмовилась би ілюструвати тексти, які пропагують розбіжну з моєю мораль. Антихристиянські, це найперше.
– Про оригінали і копії – чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?
– Не можу сказати однозначно. Тут головне «ціна» питанняJ. Хоча як художник, волію сказати – так, повинні! Щоб бути впевненим, що їх не використають без твого дозволу.
– Чи легко (почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?
– Який показник успішності? Я особисто не знаю! Якщо ти ілюструєш одну книжку в рік – ти успішний чи ні? Мені здається, що все дуже відносно. Думаю для кожного художника приємно бути потрібним саме в своїй країні. А «почесність», «корисність» - речі минущі. Вважаю успішний вже той ілюстратор, який справжній, працьовитий і відданий своїй справі. І цієї успішності не відбере від нього ніхто, бо це не нагорода, а сама суть його єства.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2014/05/16/073736.html
|
