Степан Процюк із когорти письменників, які активно піддають вимогливим випробуванням власну творчість. Відомий передовсім як один із фундаторів літературного угрупування «Нова деґенерація», Процюк уникає будь-яких класифікацій та обмежень.
Починав як молодий амбітний поет-декадент, який згодом покинув поезію і натомість знайшов себе у екзистенційно-психологічній прозі та есеїстиці. Дебютував як романіст твором «Інфекція» у 2002 році, а вже роком пізніше був номінований за цей роман на здобуття Шевченківської премії. У 2005 році світ побачив третій роман письменника «Тотем», який у 2008 році був перекладений у столиці Азербайджану Баку. Степан Процюк – автор трьох психобіографічних життєписів українських класиків: Василя Стефаника, Архипа Тесленка та Володимира Винниченка.
Потяг до естетики трагічного та екзистенційної готики з інтелектуальним осмисленням творять той індивідуальний стиль автора, який робить впізнаваним Процюка серед інших сучасних українських авторів. Байдужий до диктату популярних літературних віянь, Процюк не прагне марнославного визнання, а вдумливого розуміння власної творчості, зберігає особисту відданість Літературі і впевнено рухається своїм мистецьким шляхом.
Щоб наблизитись у розумінні до проблематики і психології процесу творчості Степана Процюка пропонуємо до уваги читачів відповіді автора.
Що для Вас творчість?
Те, без чого не можу уявити власного життя. Без творчості моє життя здавалося би мені філістерським, не освітленим метою і чином, існуванням.
Як Ви вважаєте – яке першоджерело творчості: людське, природне, божественне?
Це поза межами нашого розуміння. Хоч Анна Ахматова писала про те, «из какого сора делают стихи», достеменно ми не можемо відрізнити умовного сміття від умовного золота. Мені би хотілося думати про божественне першоджерело.
На Вашу думку, які чинники найбільшою мірою визначили Вашу обдарованість – спадковість, родинна атмосфера, дружнє коло, виховання й освіта, власна воля до самоствердження чи щось інше? А що найбільше вплинуло на формування і вдосконалення творчої майстерності?
Різні чинники, Лілю, якщо, звісно, вважати мене обдарованим:)). Деякі метафізики стверджують, що для появи справжнього письменника потрібен золотий перетин певних рис семи поколінь за батьківською і материнською лініями. Тобто – його з′яву мають несвідомо готувати чимало людей, навіть із минулих століть. Про те, який я письменник, міркувати перш за все не мені.
Які риси Вашої особистості (характеру, досвіду, інтелекту, емоційно-вольової сфери), біографічні факти мають найбільше значення для Вашого творчого розвитку?
Це запитання для мене і для кожного літератора є певною мірою непосильним, бо ніхто не може бути рентгеном самого себе. Все ж, припускаю, що біографічні факти, які наклали відбиток на характер чи, як ви кажете, емоційно-вольову сферу.
Коли Ви почали творити? Який момент свого творчого розвитку вважаєте кульмінаційним? Як гадаєте, чи пережили вже творчий розквіт?
Почав писати у двадцять років. Це були юнацькі декадентські вірші із такими рядками, як-от «Я щасливим ніколи не був, хіба як малого носила мати». На початку 80-их років минулого століття такі вірші не могли друкувати через песимізм «будівників комунізму». Також ці вірші були, делікатно кажучи, недосконалі.
Мені здається, що для письменника творчим розквітом є його творче життя загалом. Як сказав один розумний чоловік, рух – усе, кінцева мета –ніщо.
За яких обставин (у яких ситуаціях) у Вас зазвичай виникає творчий процес? Чи маєте якісь особливі вимоги до місця й часу творчості, обстановки тощо? Де й коли Вам найкраще твориться?
Лише тишина як єдина вимога. Дуже дратує шум, вереск, навіть сміх. Потребую повного занурення у спокій життєвих стихій, якщо висловлюватися дещо метафорично (посміхається). Від місця і часу залежу менше.
Які чинники стимулюють Ваш творчий процес, а які – навпаки, гальмують, стримують, перешкоджають йому?
Тільки внутрішні спонуки. Звісно, якщо за вікном горлає п′яне товариство або у мене обмаль грошей на найелементарніші потреби, то ці чинники не залічиш до стимуляторних. Радість і тиша всередині, відсутність мізкового параду різних думок та концепцій сприяють мені найліпше. Тобто, той стан поза добром і злом, який я називаю імморальним.
Чи маєте Ви якісь страхи (фобії), пов’язані з творчістю?
Напевно, маю страх якогось дня не відчути зв′язку із певними енергетичними субстанціями, які пов′язані із творчими силами. Кажучи інакше, розумію, що означає письменницький страх перестати сплітати слова таким чином, щоб це було цікаво якомога більшій кількості людей.
Які, зазвичай, необхідні етапи (стадії, фази) Вашого творчого акту? Чи плануєте свій творчий процес? Чи потребуєте тривалої підготовки, чи творите переважно експромтом, спонтанно, імпровізаційно?
Це залежить від якихось найделікатніших душевних вібрацій. Колись міг писати навіть у велелюдних місцях, до прикладу, у плацкартному вагоні потягу. Тепер більше потребую тиші. Адже тишина, а не шум, знає всі відповіді.
Також, із моєї точки зору, найкращі сторінки моєї прози були написані як космічні диктанти – тобто виникали спонтанно, без жодних приготувань та ритуалів.
Які психологічні механізми відіграють більшу роль у Вашому творчому процесі – свідомі чи несвідомі, раціональні чи ірраціональні, логічні чи інтуїтивні?
Несвідомі, ірраціональні та інтуїтивні. Я ніколи не складаю план для своїх майбутніх книг, ніколи не розбиваю дійство на параграфи.
З якими емоціями, переживаннями пов’язуєте свій творчий акт? Які почуття домінують під час творчості – позитивні чи негативні?
У моєму випадку це ще інакше. Переважно стани піднесення чи «святої» ненависті не відчуваються мною. Коли я пишу, стаю імморальною істотою – поза добром і злом.
Що таке для Вас натхнення (інсайт, осяяння)? Коли і за яких обставин воно до Вас зазвичай приходить (або не приходить)?
Причини інсайтів зазвичай поза профанічними поясненнями…У стані осяяння можна навіть написати значну частину книги, як, до речі, трапилося із моїм романом про Василя Стефаника «Троянда ритуального болю».
Яка роль волі у Вашій творчості? Чи можете змусити себе до творчої праці?
Без волі неможливо би було навіть ложку до рота піднести. Частковий або повний параліч волі робить із людини об′єкт флористики. Але, з іншого боку, залізною волею не пишуться талановиті твори. Воля допомагає людині, а письменнику допомагає трансцедентне і незбагненне.
Чому й навіщо Ви творите? Чи в процесі творчості усвідомлюєте її мотиви, й цілі?
Маркес, уже покійний, так відповідав на подібне запитання: «Щоб мене більше любили». Мені найближчий такий варіант –і не хочу придумувати цілу копицю інших мотивацій.
Для кого Ви творите? Хто Ваші перші реципієнти (читачі, глядачі, слухачі)? Чи думаєте про своїх адресатів під час творчого акту?
Для людей, Лілю. Завжди мої перші реципієнти, різні. Це залежить навіть від жанру і пори року. Під час, як ви кажете, творчого акту, про майбутнього читача не думаю, бо тоді нічого путнього не напишеться.
Чи дорога для Вас думка публіки? Як ставитеся до критичних чи, навпаки, компліментарних відгуків на власну творчість?
Мій улюблений Сенека казав: «Бійся подобатися натовпові». Зараз вже є чимало людей, думка яких про мої книги мене направду не обходить. Хоча добре слово і кішці приємне (посміхається).
Щодо розумної критики, то багато над нею думаю, намагаючись вдосконалити свої літературні можливості. Компліментарні відгуки, навіть панегірики чи апологетизація, приємні для емоцій, але цілковито зайві на шляху саморозвитку.
Чи можете стисло сформулювати секрети своєї творчої майстерності і творчого успіху у сфері власної самореалізації?
Я не є залізобетонно впевненим у своєму так званому «успіхові», бо не знаю, що означає це слово стосовно літератури. Чимало письменників є відносно відомими підчас власного фізичного життя, а потім їхні книги припадають бібліотечним пилом. Буває і навпаки. Буває і так, що у письменника є рівновеликі групи шанувальників і неприятелів –і вони змінюють пропорції у плюсову чи мінусову сторону.
Єдине, що я можу достеменно сказати –я завжди не лише люблю писання. Я завжди намагався і намагаюся зберегти особисту відданість Літературі.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2014/05/07/075338.html
|
