Володимир Коскін. Містифікатор. – К.: Зелений пес, 2009. – 328 с. Станіслав Росовецький. Помста першодрукаря. – К.: Зелений пес, 2009. – 240 с.
Сучукрлітературі досить складно виборсатися із тенет псевдоінтелектуальної та сповідальної прози, що, здається, є виплодом її підліткових комплексів. Вона відверто не дружить із сюжетом, із фактурно промальованими характерами і виразними типажами. Ще менше їй хочеться переносити на сторінки творів життя, яким воно є: без смакування гидоти чи епатажу, без яскравого хаосу, без розмусолювань на багато сторінок якоїсь незначної (такої значущої, як виявляється!) дрібнички, без гіпертрофованого трагізму й вселенської скорботи, що застигла в очах пересічного українця. Об цю тему багато зламано списів, проте як складно буває порадити книгу комусь зі знайомих! Не для тих обраних, які не одну собаку з’їли на сучукрліті, а для звичайних не-дуже-охочих-читачів, кому імена наших навіть найвідоміших літераторів нічого не говорять, а все ж кортить зрідка прочитати книгу, аби отримати задоволення, розумову поживу, й притому не відчути себе інопланетянином у літературному творі.
Отже, ближче до справи: «Містифікатор» Володимира Коскіна й «Помста першодрукаря» Станіслава Росовецького є хорошими прикладами саме динамічного читання. Спільним для обох книг є щільний сюжет, сучасне життя, замішане на владі з бізнесом та криміналом (культура, ображено посміхається з-поза лаштунків), а на додачу – історична ретроспектива і бажання побачити за фабулою щось більше.
«Містифікатор» отримав назву завдяки головному героєві, кримінальному авторитету «на пенсії», життя якого схоже на пригодницький роман. Зрештою, воно цим романом і стає – на сторінках книги поважний Рудольф Лещинський зустрічається із найнятим біографом-журналістом, аби розказати йому свою історію й отримати її зафіксованою на папері. На рахунку «пенсіонера» виявилося чимало містифікацій. Чого вартий бодай карколомний список ролей: спочатку малолітній політичний в’язень на початку Другої світової; тоді утікач; вихованець сиротинця; далі військовослужбовець НКВС, направлений для приборкання західної околиці Союзу; перекинчик, який здавав совєти для упівців; емігрант – чоловік правозахисниці; бандит-невдаха у Штатах; кримінальний авторитет на Далекому Сході; майстер комбінацій та вихователь багатьох «адептів» злочинної справи в Україні… Кожного разу він виринає під новим іменем, із новою зовнішністю. Проте ці містифікації даються Лещинському не так легко, як шахрайські витівки Остапові Бендеру, – описи пригод і кримінальних діянь наповнені якимось присмаком гару. З одного боку, автор уникає смакування блатних деталей, з іншого – намагається подати матеріал без прикрас. От і виходить текст на межі кримінального чтива і критичного нарису з нашої історії минулого сторіччя. «Містифікатор» – це книга без врізцево-позитивних героїв, без ідеалізування бандитів і бандитських методів, без геппі-енду. І навіть без моралі, написаної великими літерами. Захоплива історія й купа запитань у кінці.
Роман «Помста першодрукаря» здатен принести неабияке задоволення від самого стилю – він написаний пружно і багато, що відповідає поставленій планці. По-перше, хіба ж можна писати про першодрукаря та книгознавців сухо й тьмяно? По-друге, розділи з недавнього минулого України (дев’яності роки) перемежовано оповідями про події, що знаходяться на віддалі століть, – а це зобов’язує тримати відповідний тон. Та й жанр обрано еклектичний, що дозволяє неабияк показати грані мовної майстерності. Авторові вдалося більш ніж органічно поєднати під однією обкладинкою два різнорідні тексти: історичний роман про виразні епізоди життя першодрукаря Івана Федоровича й містично-іронічний – про буття того ж таки першодрукаря, але вже пробудженого з віковічного спочинку співробітниками Музею його ж імені. Притому пригоди нетілесного першодрукаря у майже сучасному Львові не поступаються за вигадливістю історичній сюжетній лінії. У будь-якому разі, читається дуже захопливо.
Ще одна риса роману: він здатен викликати посмішку. Можливо, політична сатира подеколи здаватиметься переперченою, але м’який гумор світосприйняття першодрукаря додає книзі особливої принадності. До речі, в романі аж три помсти. І жодної – надто жаскої: це не роман жахів.
Спробуємо класифікувати ці книжки. Що це? Сучукрліт образиться: мовляв, занадто сюжетно. Низькопробний російський ширвжиток спихне масою: знахабніли, не наша ніша. До перевірених віками пригодницьких романів ставити зарано: тільки час має на те право. Може, поповнити «VIP-зоною» когорту новинок цього року? Художніх видань в Україні у 2009-му вийшло надто мало. Важко навіть нашкребти на повноцінну книжкову полицю. Сподіваємося, у наступні роки їх буде більше, а в цьому приділіть увагу «Містифікатору» й «Помсті першодрукаря».
Віта Левицька
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2009/10/10/145901.html
|
