Продовжуємо огляд сучасних українських ілюстраторів, який, у вигляді міні-абетки, склала Оксана Кришталева.
Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.
Книжки із розкішними барвистими ілюстраціями супроводжують мене з дитинства. Не віддаю їх нікому. Буває, натраплю вдома на якусь книжку, яку читала ще малою, і виникає так багато спогадів, пов’язаних і з книжкою, і з текстами, і з власним фантазуванням, і з мандрівками центром Львова, який тоді був мені більше казковим, аніж реальним містом… адже я тут народилась і перших 13 років свого життя прожила у центрі.
Хтозна – можливо, саме завдяки цим книжкам я і сама тепер пишу та неприховано захоплююсь чудовими ілюстраціями. А хто їх створив? Соромно – донедавна не змогла б назвати і п’яти сучасних українських ілюстраторів. А їх же так багато, талановитих, працьовитих і неповторних. Про них не так часто пишуть і ще більше не говорять. А вони ж працюють, живуть і творять поруч із нами.
І от – аби хоч якось дослідити цю тему, я вирушила на їхні пошуки – пішки і возом, інтернетом і стежками, які протоптали друзі. Тих, кого знайшла особисто, розпитала про життя і творчість, із багатьма заприятелювала, а про інших знайшла інформацію у світовій павутині.
Знаю, що десь зовсім поруч є інші талановиті ілюстратори, але поки що я з ними не знайома. Та прийде час, і вони також стануть моїми приятелями. Якщо не реальними, то бодай віртуальними. І я вам про них розкажу.
Оксана Кришталева, керівник літературно-журналістської студії «На горищі».
Олег Петренко-Заневський — український художник-графік, доцент кафедри дизайну та керівник майстерні дизайну книги Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Коли простіше — щиро і віддано люблю дитячу книгу. Тому переважно створюю стеменно книжку для дітей. Саме створюю, адже окрім кунштиків книжка живе ще й іншою мистецькою оздобою. Власне процес народження книжки, як закінченого твору зі своїм тілом, мені найпаче любий. Окрім книжного мистецтва працюю й у різних графічних жанрах, які певним чином все одно пов’язані з книжним кодексом. Це й краснопис, і станкова графіка, графічний дизайн та анімація. З якими видавництвами співпрацюю? Та практично зі всіма відомими. Звісно, що найперше — то наша з дружиною Галиною власний видавничий прожект «Сіма видає», а потім — й «А-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Видавництво Старого Лева», «Розумна дитина» й багато інших.
– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?
– Коли не вважати малювання у дитинстві, то першою авторською цільною книжкою була студентська курсова робота на другому курсі українська народна казка «Сірко» у 1988 році. То були такі собі творчі ревнощі до мультика «Жив-був пес». Видано її не було, але пощастило цільно продати одній фрау під час нашої художньої виставки у Кьольні, ФРН (то був 1990). Першою ж виданою книжкою була «Українські народні дитячі ігри «Котилася торба» («Веселка»,1990 рік). І накладом у 600 000 примірників! Уявляєте? Для мене це було справжнім успіхом. Адже книжка вельми сподобалась як колегам художникам, так і видавцям. Після неї я одразу був долучений до певної художньої веселківської обійми. За своїм мистецьким маніром мене тоді сприймали не менш сміливішим за балтійців. І це вельми тішило. Згодом ще довго зустрічав фрагменти з ілюстрацій до цієї книжки у різних несподіваних іпостасях: у шкільних щоденниках, навіть вулицями міста на футболках. То, мабуть, й людям вона стала до душі.
– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому? Які тексти цікавіше і приємніше ілюструвати чи це не має значення?
– На мою думку, взагалі ілюструвати необхідно саме дитячу книжку. Для дорослих видань цілком достатньо вишуканої виразної книжкової акциденції. Звісно, що тут не йдеться про ошатні подарункові видання. Та й створювати станкові серії на тему літературного твору ніхто не забороняє.
– Які тексти Ви б відмовились ілюструвати і з яких причин?
– Отак одразу навіть нічого на думку і не спадає… Певне, це та література, яку не відчуваєш. Ну, і звісно, якесь відверте гидомирство взагалі не розглядається.
– Про оригінали і копії – чи повинні оригінали ілюстрацій залишатись у художника, навіть якщо вони виконані для конкретного замовника і конкретних текстів? І чому?
- В цьому питанні для мене все дуже просто — як домовишся. А домовляєшся таким чином, який тобі на разі доцільний. От і все.
– Чи легко (цікаво, почесно, корисно і приємно) бути успішним ілюстратором в Україні? Як саме?
– Щиро, я осоливо той успіх помацати на разі ще не можу. Але, звісно, що бути сприйнятим багатьма різними людьми то є вельми утішним. Та з іншого боку, це ще й доволі відповідальний момент. Адже при певній публічності твою творчість можуть сприймати як частку сьогоднішньої української культури взагалі. До того ж, якщо ти виразний, то можеш поставити певну планку і бути таким собі орієнтиром для молодших (а можливо й старших) колег.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/culture/2014/04/17/093541.html
|
