Йоанна Яґелло. Кава з кардамоном: Роман; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2013. – 240 с.
«Можливо, я пишу, щоб зрозуміти інших людей краще?» - таким питанням перейнялася в одному зі своїх інтерв’ю шотландська письменниця Женет Пейслі. Натомість сприйняття цього питання породжує ще одне: можливо, ми читаємо, щоб зрозуміти інших людей краще? Особливо вчувається актуальність цього питання після прочитання книг такого ґатунку, як «Кава з кардамоном» сучасної польської письменниці Йоанни Яґелло.
«Кава з кардамоном» оповідає про десять місяців із життя 15-річної гімназистки Лінки. Йоанна Яґелло бережно веде свою героїню шляхом дорослішання, а разом із Лінкою цей шлях проходить читач, відтак ні героїня не залишається наодинці зі своїми проблемами, ні читач не відчуває розгубленості в тексті від того, що автор забув про нього, ведучи свою розповідь лишень заради розповіді.
Десять місяців книги охоплюють один навчальний рік Лінки. Поступово читач довідується про те, що ця, з перших сторінок книги безжурна дівчина, насправді є, як і багато дітей в її віці, полишена зі своїми проблемами сама-одна. Так виявляється, що мама дівчини раптово виїжджає за кордон, не обтяжуючи дочку доладними поясненнями. Лінка розпочинає звинувачувати себе, далі ж пошуки розуміння вчинку матері приводять дівчину до зазирання в скриню із сімейними таємницями…
Добре, коли дитина, зіштовхнувшись із турботами на кшталт Лінчиних, перебуває в колі тих, хто допомагає їй навчитися орієнтуватися в багатогранності світу, проте ж буває вкрай часто, коли зарадити нікому. Тому, видається мені, надважливою є роль книги, котра своєму юному читачеві може стати другом, стати допомогою в переростанні у світ дорослих.
Героїня «Кави з кардамоном» намагається відшукати підтримку у своїх друзях. Проте в перші місяці оповіді Лінка усвідомлює:
«Не було навіть кому подзвонити, щоб пожалітися. І дивлячись, як її пес весело збігає вниз і нюшкує в кущах, Лінка раптом розплакалася.»
Утім згодом у Халінки (таким є повне ім’я дівчини) з’являється друг Адріан, який вчиться в мистецькому ліцеї, опановуючи художнє мистецтво. У цей же ліцей мріє вступити й героїня після закінчення гімназії, адже з усіх інтересів дівчини найближчим є фотографування. Також народжується дружба між Лінкою й новою однокласницею дівчини Касею, якій приготовлена роль значно більша, ніж того можна очікувати на початку книжки. Давня подруга героїні Наталія з часом стає просто однокласницею, проте десять місяців оповіді все ставлять на свої місця, у тому числі й в стосунках із Наталією.
Попри від’їзд матері дівчинку оточують бабусі, турботливий, хоча й дещо розгублений зникненням дружити, вітчим, молодший братик Кай, про якого дівчина мусить піклуватися так, як би то робила мама. А також оточенням Лінки стає й сімейна таємниця, котра відкриває дівчині як приводи для хвилювання, так і для радості, – десь у дівчини є сестра, про яку вона навіть не здогадувалась! Ця таємниця перетворює «Каву з кардамоном» на ті книги, які любить почитувати героїня, – на детектив, де головним слідчим стає на Еркюль Пуаро Агати Крісті чи Едвард Попельський Марека Краєвського, а 15-річна гімназистка Лінка. І слід визнати, що дівчині вдається впоратись із відшукуванням сестри так же доладно, як би то зробив хтось із тих знаних слідчих. За традицією, шукане знаходиться настільки близько, що годі було й уявити.
Книжка Йоанни Яґелло побудована не на готових рішенням героїв польської письменниці, а на процесі з’яви тих рішень, участь в якому бере й читач. Так із героїнею читач обмірковує, чим же є кохання:
«Що ж воно таке, кохання? Невже це почуття справді так складно опанувати, а може, його треба сприймати розсудливо? Від чого це залежить, від людини чи від сили почуття?»
Кава з кардамоном – це не лише неповторний напій, а й книга, котра здобрена рисами однойменного напою. В останні місці оповіді все поступово розпочинає ставати на свої місця й відчувається, що таке повернення ріки до свого русла відбувається під впливом бажання самої героїні розуміти інших: свою матір, котра вчинила вкрай незрозуміло для дівчини з її сестрою, свою подругу Наталію, друга (чи й не лише друга) Адріана, бабусь, котрі намагаються всіляко спрямувати дівчину в правильному напрямку… Відтак книга вибудувала у своїх героях розуміння одних одними, а щодо читача, то в нього теж з’являється розуміння й не лише того, що книги направду читаються іноді, щоб розуміти інших, а що інших розуміти – мистецтво, тому й не дивно, що бути письменником – то бути чи не в першу чергу тим, хто хоче розуміти інших і допомогти розуміти…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/03/25/184622.html
|
