Найцікавіше у цій збірці, певне те, як в ній все сходиться-перетинається-перегукується.
Симетрично, точно, вивірено. Але не в тому розумінні, що застигло чи передбачувано. А в тому, як у природі: з її колообігами та взаємозалежностями — непомітними, але відніми щось, і все зникне. Це те, що бачиш із певної відстані, коли помічаєш, що все складається. І незрозуміло «чи то дракон всередині нас // чи то ми верхи на нім».
«В основі концепції книжки лежить подвійність, яка знайшла відображення і в структурі. Полювання може бути і прагненням оволодіти, досягнути тиші, і прагненням її знешкодити, позбутися. Це стосунки типу «любов-ненависть»: з одного боку, прагнення тиші як спокою та умиротворення, а з другого – боротьба з нею, адже тиша – це також стагнація, порожнеча, відсутність звуку, його стримування та пригнічення, мовчання – і, як наслідок, відсутність порозуміння. Зараз нівелюється цінність реального спілкування, ми втрачаємо вміння говорити одне з одним. Потрібно усвідомити, що тиша може стати ворогом, і знайти у собі сміливість протистояти їй», — каже Юлія Мусаковська.
Перше, що помічаєш, читаючи збірку, — ці вірші хочеться наспівувати, гойдати на язиці, нашіптувати, перебирати кожне слово:
море у мушлі змореним бути змушене
морю у мушлі вузько
воно затиснуте
змушлене море
мечеться хвіст розпушує
деспоти десь продовжують досі диспути —
море у мушлі чує крізь воду хвилями.
Не зважаючи на те, що
«У «Полюванні на тишу» Юлія Мусаковська ловить свого читача на голос, який виловлює із усього цього довколишнього галасу і веде за собою, підбираючи слова, як хлібні крихти, щоб знайти дорогу до себе. Ловіть її на слові, доки воно підійшло так близько, доки воно довірилося вам, доки тиша не вполювала його…», — каже про збірку Галина Крук.
Ключем до паралельної реальності збірки може стати сказане Юлією Мусаковською «я інтуїтик і містик». Це допомагає спробувати зрозуміти й впорядкувати в голові знаки, символи, сюжети, натяки. Серед яких чимало таких, які можна назвати сакральними, але водночас вони необтяжені пафосом і не завалені вицвілими німбами. «Горобці, що під стріхою — вигнані янголи, // наглядає за ними Господь-птахопас», «як дирижабль у порожньому небі росте // спільна молитва». Подибуємо галерею янголів: «в нього крила золочені очі відкриті навстіж», «трояндою рота обмацує тіло п’яне», «янгол тулиться в бік ласкавий як пес голодний // і облизує стиха серце аби не тліло».
Образи «Полювання на тишу», ніби створені для того, щоби розглядати їх деталі, а пластичні рядки проростають в пам’ять. «Я тихо собі пливла // між сумних потопельників та очманілих риб», «шиба холодна, як розпач», «ліс відкривається ніби розводить ноги», «журавлі, ув’язнені заживо в ори гамі», «чайки ладнають над нами ґрати // грифелі їхніх дзьобів залізних // небо розкреслюють на квадрати».
Василь Махно про вірші збірки сказав «…у своїй серцевині вони — метафізичні, а їхня конкретика і реальність розмиті до тої міри, на яку може собі дозволити сучасний поет, зберігаючи свій голос і мовчання у амфорах силабо-тоніки».
Зрештою, в цій приватній та паралельній реальності можна знайти й відповіді на свої запитання: «тишу минаємо й не оминемо», «а слова — що слова — ми до них не причетні // непричесані входимо в їхні покої // із повіками гострими ніби мачете // із легенями повними карми гіркої // а слова полохливі вдаються до втечі // як шалені вдаряються лобом у бильця // бо вони — тільки здобич // вони — тільки те чим // прикрашаємо шиї неначе тубільці».
Дизайн книжки стронґовського
Юлія Мусаковська. Полювання на тишу. Тернопіль, «Крок». 2014, - 114 с.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/news/poetry/2014/03/21/105850.html
|
