Саллі Ґрін. Напівлихий. Переклад з англійської Віктора Морозова. – Львів, «Видавництво Старого Лева», 2014 р., - 396 с.
Після величного Толкінівського Середзем’я та магічного простору Поттеріани фантастичний світ, як і рідне з дитинства королівство казок, чомусь звично було сприймати як щось далеке, таке, що існує десь-але-не-тут. Ельфи, енти, маги й літаючі мітли, уривки снів та кавалки епічної любові… Все це ніби є, а ніби й немає. Інколи тобі хочеться вірити у цей світ, втікаючи або відмежовуючись від свого власного, і тоді тамтешні мешканці, події, речі здаються реальнішими за саму реальність. Інколи ж це просто історія, красива, але цілком тобі чужа.
Натомість, читаючи «Напівлихого», на енній сторінці ти розумієш: це моторошно! Бо надто по-справжньому. Надто багато натиснуто справжніх больових точок. Надто багато зачеплено банальних, але таких важливих питань.
Світ головного героя – добра стара Англія, Шотландія, Швейцарія, гори Уельсу, – так ненав’язливо і так майстерно виписаний, що ти рухаєшся текстом, як мапою, де кожен будинок, потяг, стежка, ліжко, мийник і навіть круасани з кавою відчутні на дотик та смак. Проте тобі зовсім не хочеться бути у тому світі. Навпаки, хочеться чкурнути якнайдалі (от хоч би й до останньої сторінки), тільки щоб знати, що все завершиться хеппі ендом. Але… У тебе є клітка. Є кайдани і наручники. Є кутик неба, щоб око мало за що зачепитися. Є люди, яких ти любиш: бабуся, Арран, Дебора – та вони далеко. Зате повсюди є ті, хто тебе ненавидить. Вони катують, залишають на тілі шрами й татуювання. І зміцнюють дух. Вигострюють реакції. Але… Ти зовсім не герой. Ти хлопчисько. Звичайний підліток. Якому боляче й страшно. Який розплутує родинні таємниці, тікає з дому, вирушає «туди-не-знаю-куди», щоб «знайти-таке-не-знаю-яке» і врятуватися. Хоче мати великого й доброго батька, що захистить від усього на світі, а не буде всемогутнім чаклуном, за яким ганятиметься увесь світ. І – як же без цього! – хоче любити. Бо, крім рідних і батька-чаклуна, є ще золотокоса Анналіза – єдина, хто усміхнулася тобі у школі, кому сподобався намальований тобою дрізд, хто приходив до тебе на піщаникову кручу, щоб разом просто почеберяти ногами… Але вона лише розмінна монета у вирі подій, епіцентром яких є ти… От лишень хто ти? Який ти? З ким ти, зрештою?..
Хух! Остання сторінка… Підносиш очі від книжки. Довго згадуєш, де ти і хто, відмежовуючи себе від Натана. І розумієш – це ще далеко не кінець. Це тільки передих, щоб набрати повітря, перш ніж пірнеш у другу частину цієї нечужої історії.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2014/03/06/080735.html
|
