Сергій Козлов. Їжачок в тумані / Пер. з російської Ганни Осадко. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 184 с.
Інтерпретації славнозвісного мультфільму «Їжачок в тумані» вражають своїм різноманіттям і контрастністю. Хтось переконаний, що мультик геніальний і в ньому криється глибока життєва філософія, а комусь здається, що творці «Їжачка» були ледве не під кайфом, через що мультфільм набув туманно-наркоманського забарвлення. Аргументувати свою позицію вдається далеко не кожному, можливо, тому що не так уже й багато людей знають правду про Їжачка: адже він передусім не мультяшний, а літературний персонаж!
Перекладена українською мовою книга «Їжачок в тумані», в якій зібрано велику кількість захопливих казок про пригоди, радощі та прикрощі повсякденного життя, а головне — про дружбу лісових звірят, не залишає ані сліду сумніву: ці казки — не «наркоманські». «Батько» Їжачка, а також його друзів: Ведмежатка, Віслючка й Зайчика, — російський письменник-казкар Сергій Козлов, очевидно, на все життя зберіг неоціненну здатність дивитися на світ дитячими очима. Допитливі, наївні, щирі, дружелюбні (хоча подекуди й доволі агресивні) звірята своїми образами дуже нагадують дітей, які нібито й граються, проте сприймають усе по-справжньому, наповнюючи свої слова та вчинки одночасно і свіжою дитячою легкістю, і важкою, дуже вже справжньою серйозністю. «От ми з тобою балакаємо, балакаємо, дні летять, а ми з тобою усе балакаємо. — Балакаємо, — погодився Їжачок. — Місяці минають, хмари летять, дерева голенькі, а ми все розмовляємо. — Розмовляємо. — А потім усе промине, а ми з тобою тільки удвох і залишимося. — Якби ж то! — А що з нами станеться? — Ми також можемо полетіти…»
Так, герої Сергія Козлова вміють однаково прекрасно і веселитися, і сумувати. На перший погляд, їхні діалоги не містять нічого особливого, та все ж вони чомусь примушують читачів (а чи глядачів мультфільмів) замислитися — і на якусь мить здається, що ти нарешті зумів дістати з глибини своєї душі щось дуже важливе, те, що раніше було невловимим. Тому, напевно, дехто і вбачає в казках про Їжачка дивну філософію, яка насправді не така вже й дивна — просто вона дитяча .
Філософія філософією, та найціннішою здатністю Їжачка і його друзів є вміння мріяти, вигадувати, фантазувати. Та яке там уміння — це ж справжнісінький талант! Звірята мріють про великого доброго слона, який їх покатає на спині та зігріє взимку диханням хобота (ну, чим не дітлашня?), — і слон приходить! Вони виловлюють вудками з води зірки, місяць і сонце, облизують, немов морозиво, хмаринки у спекотні літні дні, збирають гриби та горіхи в морквяному лісі — і все це так просто й легко, що стає зрозуміло: для них це — звична справа. І залишається тільки насолоджуватися такою неймовірною дитячістю казок і зовсім не дивуватися, а навпаки, вчитися вірити в диво і жити ним. «…Бо ж якби Їжачок не придумав чистити зірки, їх би давно вже ніхто не бачив. Он яка закіптюжена!.. – І воно [Ведмежатко] подуло на зірку й протерло її ганчіркою».
Валер ’ ян Їжакевич
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/digest//2009/10/02/091152.html
|
