|
До сьогодні, раз на рік у мене відбувалося дійство, яке я, про себе називав «гра в Шукшина». Колись десь я прочитав, що Шукшин довго писав «у стіл», а як вирішив показати свої оповідання людям, то відіслав їх одночасно до купи видавництв.
І що цікаво, звідусіль прийшли відгуки, що тексти гарні і вони їх, як-то кажуть, «беруть». Повіривши в такий «метод», я й жбурляв листи з текстами до різних видавництв. Не можу сказати, що мені зовсім не відповідали. Однак здебільшого відповіді зводилися до такого діалогу.
— А романи є?
— Немає, на жаль.
— Дійсно, на жаль, ну будуть — надсилайте.
Щоразу по такій розмові, слухаючи короткі гудки у мобільному, я думав: «Ну як так, ну чому оповідання нікому не цікаві, чи може це мої оповідання нікому не цікаві?» Наприкінці 2012, я, попри попередні невдачі, знову «зіграв у Шукшина». Почекав кілька днів. Тиша. Ну, значить, так і буде. Аж раптом дзвінок з невідомого номера.
— Руслан?
— Я.
— А у вас ще тексти є?
— Є.
— Вишліть мені.
— Та не питання, а хто це?
— Петро Мацкевич, видавництво «Кальварія», до речі, а ви давно пишете?
— Та давненько.
— Дивно, що я вас раніше не знайшов.
Поклавши слухавку, я кілька хвилин сидів мовчки. Виходить Шукшин був правий і його метод дієвий? Низький уклін класику.
А тепер про майбутнє. З 13 вересня книжка моїх оповідань «Гагарін і Барселона» вже в книгарнях. Зустрічайте!
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2013/08/17/214126.html
|
