Оксана Пухонська. Час відвертіє: поезія / О.Я. Пухонська. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2012. – 92 с.
Глибока філософська дума авторки вибудовує цілу асоціативну мозаїку образів та переживань. Адже «з гіркоти ранкової кави» вимальовуються не тільки «спогади», а й «дорога / У вже пережитий день». Глибинне відчуття історичного часу, на який вже «падає сніг» співзвучне із типовим (для ліричного героя) образом людей, що «підуть по обочині». Екзистенційною у цьому сенсі видається «тайна самотності», що «ляже долонею…». Попри це авторка наголошує, що «життя – то не тільки спогади», а й «вагітність буремних днів». Метафорика її словописання гармонійно поєднується із філософією мовомислення: «Вростаєш шаленим вітром/ У кроки життя малі». Глибина думки передається читачеві особливим шармом мовно-стилістичного інструментарію.
Алітераційні прийоми створюють шумовий ефект нічного смутку, що «поміж зорями і безсонням»: «Тільки свято у світі вишиє / Монотонну печаль шалену». Мотив дороги стає одним із ключових у збірці:
І навіть заради
Високої втечі
Від себе самого
Постане предтечею
Нашого завтра
Дорога.
Близьким до нього є образ пам’яті, який зазвичай є супровідним: «Чіпляюся мокрими пальцями пам’яті / За подерті роками спогади».
Цікаво й по-алюзійному ново звучить новорічна містерія:
І прокинеться час,
І заб’є крізь куранти в жилах
Утринадцяте,
Ніби
Після Нового Кроку…
Яскраве увиразнення слів у рядках творить оригінальну поетичну картину світу: «А вулиці котяться/ Клубочками виямленими/ В дороги блукань, / Що не мають свого кінця». Гра звуків передає голос тиші: «Скрип коліс за-ти-ха… / За-тих». Відчитуємо глобальне розуміння сьогодення поміж рядків: «Відлітає з очей закривавлена вщент епоха, / Хтось приходить в життя,/ загубивши у ньому сенс». За прихованим від нас «екраном лиш образ… / Очі – / Свіже місто… / Все інше – голос.»… «І вірші, / Що стають свободою мені…». Головне, щоб «ув асфальт безсаддя НЕ проростати»…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/07/08/073525.html
|
