Володимир Даниленко. Тіні в маєтку Тарновських. Львів: Піраміда, 2012.
Я постійно пантрую на літературні новинки і з насолодою читаю та перечитую те, що пропонує сучасний ринок. А позаяк я дуже перебірлива книжкова миша, то й «погризти» люблю не абищо. Траплялось мені не раз і не двічі, що «зовнішність» у деяких книжок оманлива – під барвистою палітуркою ховалась бездарність або дешеве чтиво. Такі книжки я безжально віддаровувала друзям на поталу чи ще там якийсь буккросинг. А от щодо книжки В. Даниленка – тут сумнівів не було. Як і з усіма попередніми книжками цього автора, котрі у мене стоять на чільному місці. В. Даниленко вміє чарувати своєю тихою, ненав’язливою і глибокою розмовою, майстерно лавіруючи між чоловічими та жіночими стереотипами, а не протиставляючи їх.
Я із насолодою прогризла цю книжку вздовж і впоперек – і першу, і другу прозу. (Перша називається «Сонечко моє, чорне й волохате»). Це – книжка про все потроху, причому про все так майстерно, що в ній немає нічого зайвого. Безперечно, майстерно написана, продумана і ще й цікаво розказана. І дуже-дуже сучасна.
А ще, що найважливіше – вона УКРАЇНСЬКА, про українських людей і українські міста чи місця. Це – книга справді сучасна й історична, риторична й герметична водночас. Це книга, яка одночасно сягає вертикалі й горизонталі розуміння, і таким чином становить міцну і довершену систему ціннісних координат світу. І навіть коли її перекладуть іншими мовами, вона не втратить своєї українськості. А це для доброго українського автора дуже важливо.
У Володимира Даниленка є свій стиль, і це вгадується відразу. Читається легко – так, ніби спілкуєшся із розумною людиною, яка не прагне вивищитись над тобою, а тільки переливає те осяйне світло досвіду у твоє розуміння. Це не протистояння гендерних стереотипів, а намагання зрозуміти чоловіка і жінку в сучасному світі, поставитись з любов’ю до ситуацій, які виникають чи не щодня. І разом з тим – зануритись у першовитоки, в універсальні праглибини людської природи.
Я свідома того, що книжка сподобається не всім, адже там є і містика, і психодрама, і трохи історії, і доволі непростий сюжет. І, що найважливіше, доволі простору для читача стати співтворцем тексту, а не пасивним його пережовувачем. Це книжка для вдумливого і підготованого читача, духовно багатого і з такими ж високодуховними запитами.
Отож і кажу, що гризлося мені дуже смачно. Саме така структура тексту, образів, мови і літературного рівня є моїми!!! І якщо з такої невеличкої книжки я виписала собі у «Мудрий зошит» більше, як 20 повноцінних цитат, то це вже чогось та й вартує. Ось найкращі з них.
Лицарське кохання – це кохання жінки, що зраджує своєму чоловіку з самотнім самцем, якого будь-якої миті можуть убити у поєдинку чи на війні. У такому коханні чоловік накидається на жінку, бо знає, що вона може бути останньою в житті. Звичайно, що це гострі почуття. Він не бачить її заспаною, невмитою і без макіяжу. Не знає сварливого характеру, який вона щодня випробовує на своєму чоловікові. В коханні лицар зриває квіточки, а вся груба робота садівника, пов’язана з доглядом за квіткою, дістається чоловікові. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 44)
У місті смерть людини не помічають. Я називаю це психологією мурашника, в якому зникнення мурахи ніхто не зауважує. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 54)
У свої тридцять п’ять років вона не мала особистого життя., тому любила дивитися телесеріали, які замінювали їй чоловіків, дітей та інші клопоти, що бувають у дорослих жінок. Для неї проблеми нашої сім’ї – теж серіал, за яким вона уважно стежить, бо хоче знати, чим усе закінчиться. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 54)
Для гопника втрата кашкета – це все одно, що втрата чуба для запорізького козака чи смугастої палички для сержанта автоінспекції. (Володимир Даниленко, «Сонечко моє, чорне й волохате», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 73)
Зіпсованість – це те, що з’явилося згодом, а гріховність – те, що було спочатку. В природі жінки. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 107)
Чоловіки консервативні в більшості речей, крім сексу, інтер’єру спальні й жіночої білизни. Доручіть чоловікові самому підібрати інтер’єр спальні й постіль – і ви побачите його справжню натуру. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 119)
Для чоловіка щастя – це коли йому здається, що жінки, з якою він живе, вистачить до кінця життя. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 133)
Мені здається, що без любові людина мучиться в цьому і буде мучитися в тому світі. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 537)
Жінки люблять вчинки на грані поезії і божевілля. (Володимир Даниленко, «Тіні в маєтку Тарновських», ЛА «Піраміда», 2012, – С. 161)
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/07/02/105238.html
|
