Шалак О. Молитва про сад: Поезії. – К.: Задруга, 2012. – 72 с.
Нова, п’ята за ліком (раніше вже вийшли друком «Дика пташка» (1991), «Вино неможливого» (1996), «При світлі снігів» (2001), «Сім високих небес» (2006) поетична збірка Оксани Шалак дає змогу ще раз переконатися у глибині й безперечній талановитості цієї прекрасної поетеси.
Книжка видана наприкінці минулого року в київському видавництві «Задруга» й увібрала в себе найновіші поезії. Окремий розділ, до якого увійшли переклади віршів відомих білоруських поетів Лариси Геніюш, Сергія Панізника й Михася Скобли, відкриває читачам до певної міри нову грань таланту Оксани Шалак – як перекладача.
Природа, людина, життя і міфи – усе взаємопов’язано в Оксаниних віршах. Природні життєві цикли прямо впливають на самопочуття і світовідчуття людини – маленької частинки навколишнього світу; весна, пробудження природи змушують і людей пробудитися. Теплі весняні дні й емоції через розквіт переходять у жарке літо:
Базарює літо в Києві -
Продає черешні й дощ.
Думаю, багато хто, прочитавши такі рядки, знайде в пам’яті своїй якісь цікаві кадри – літньо-базарні, рідно-київські... Навіть у мене, народженого й зрослого не в Києві, такі київські спогади є – дитячі й дуже райдужні.
Природно-гармонійно через літо поетичні ремінісценції переходять до осені, де
Тиша осінніх дворів,
Радість останніх жоржин...
але разом з цим відчувається й печаль, бо
...обриваю тоненьку павутину
Останнього вірша...
Так може сказати людина дуже мудра, співчутлива й добра. І (ви ж теж це чуєте?) – тоненькі павутини віршів бринять у повітрі зі світлим сумом.
Із тим же легким і світлим сумом промовляє поетеса до представників свого покоління, які встигли багато чого в житті зробити, пережити, побудувати й зруйнувати, набути й втратити. Того покоління, яке вже знає, що в житті важливе, а що – не дуже. Авторка відчуває і розуміє:
Все зміниться. Все стане іншим.
Іржаві трави вздовж доріг.
Перейде у слова і вірші
І дощ, і сніг...
І є глибоке розуміння того, що найцінніше у житті – люди, справжні, а не удавані друзі; рідні душі, які допоможуть, розрадять, прикриють собою, а не битимуть по тому, що болить... Власне, не слова людські, а вчинки, лише добрі вчинки щось і важать. Таких – здатних на добрі вчинки людей треба триматися, а не кидатися на порожнечу красивих слів. І ще – не відштовхувати близьких, бо потім дуже тяжкими будуть шкодування за часом, згаяним у прагненні усамітнення.
Недарма чимало віршів у збірці присвячено рідним людям: мамі, бабуні, чоловікові, доньці. Це ті, хто тримає, підтримує, надає сенсу життю, наповнює його змістом. Як на мене, ці люди – якраз і є той сад, про який складає свою молитву поетеса. Це ж так органічно:
У старому саду
Ми залишимося деревами –
Сплетемося кронами,
Корінням зростемося...
Цей сад – прихисток серед світу, де руйнуються будинки, видаються посібники з самогубства, де час тихо, але невпинно тече, витікає, і лиш по-справжньому близькі люди будуть поряд за будь-яких обставин.
Тож назва книжки – «Молитва про сад» – достеменно відбиває прагнення зберегти й захистити свій рідний світ, свій сад, своїх близьких від світу навколишнього – часто чужого й ворожого. Вслухайтеся у ці слова, сповнені турботи про найрідніших:
Золота кульбабка –
Доня моя на стежці.
Срібна кульбабка –
Мама моя під хатою.
Вітре, не дмухай!
Дорога додому, до свого саду, рідко буває рівна й легка, але ж на тому її боці – Мама. Вона думає про свою дитину, вона чекає її додому.
Оксана Шалак родом із Вінничини, і чари Поділля, цього осердя й уособлення України, виразно проявляються у її поезіях. Кожне слово, кожне речення пройняте українським духом, виказує генетичну пам’ять – українську з діда-прадіда. Вона, ця пам’ять предків, інколи дає привід пишатися, як-от у вірші «Ця земля пахне так само!», співчувати («Подільська співачка»), а деколи – й болить («Сон із 33-го», «Немов за товщею води...»).
Поезії Оксани Шалак пронизані особливим символізмом, який треба не лише розуміти, а й відчувати, їхня семантика перебуває на яскраво-емоційному рівні, котрий сприймається не розумом, а серцем. Такому сприйняттю дуже сприяє вишукана мова, яка для Оксани – це відчувається – не тільки інструмент, але й сама по собі – джерело натхнення й основа для творчості. Витончені й глибокі рими, цікава гра словами й ритмами у білих віршах свідчать про високу поетичну майстерність, як водночас і про вибагливість у виборі образів та мовних засобів. Авторка шукає нових способів поетичного самовираження, прагне уникати затертих тропів, банальних рим.
Глибоко особисте в творах Оксани Шалак тісно переплітається із загальнолюдським, зрозумілим для багатьох із нас. Її творчість – актуальна, духовна, до неї тягнешся, сприймаєш її душею і вона не залишає байдужим.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/06/08/112926.html
|
