Стринаглюк Л. Бентежні видива: збірка поезій/Любомир Стринаглюк – К.: Гамазин, 2012. – 88 с. – (Серія «Зона Овідія»).
Кожен поет, якщо він справжній поет, по своїй суті теолог або рідше есхатолог. Передапокаліптичні видіння він сприймає як закодовані метафори, читає буття як текст. Але будь-який текст без його рецепції залишається мертвим. Особливо, якщо цей текст герметичний і складно піддається лезу панни Герменевтики. Сприймаючи поезію, читач ніби приходить на могилу метафор і світить свічку, щоб роздивитися їхні імена.
Така алегорична інтродукція невипадкова, оскільки рецензія на Любомира Стринаглюка – поета-ірраціоналіста, поета-стихії, поета-містика. Заявив про себе у 1998 році збіркою «Медовий кумир», яка, не зважаючи на різноманітні стереотипи про «школярство перших книг», уже репрезентувала персональний стиль, особливості мови та інтуїтивне освоєння світу шляхом підсвідомої метафоризації реальності та використання образів сонної фантазії .
«Бентежні видива» - друга віршова збірка автора. 14 років перерви – це великий термін для поетичних книг, хоча можна говорити, що таким чином тексти добираються більш ретельно і витримано. Як любить зазначати Роман Стадник: «Поет може написати томи віршів, книгу віршів, одного вірша або не написати жодного, але від цього гіршим чи кращим поетом він не стане».
Концептуально збірку можна поділити на групи власне есхатологічних, пост- і передапокаліптичних (що прикметно, не лише песимістичних) та символічно-прогностичних візій. Смислове наснаження підтримане сугестивними засобами, інколи частими відхиленнями у строфах від основного темпу. Так званий «ламаний» ритм більшість реципієнтів та теоретиків літератури сприймають як недолік, але вважаю, що зміна ритму у містико-симфоричному ключі лише демонструє місця своєрідної телепортації процесу метафоротворення з ірреальної площину в реальну, тому зміна ритмічного малюнку в рамках однієї поезії цілком виправдана:
зачекай до початку війни –
вечір півня пускає у просинь.
на покосах стирчать бур’яни
нетямущі, немов малороси
розгубив розуміння. тлумач
з мене кепський. я радше прочанин
до країни рахманів. пробач,
виправдовування копійчане.
«Гомонить з явориною лис…»
Антиномічними репрезентантами ліричного героя є містерійний «провидець» («під деревом життя козак мамай із коником міркують, // лунає пошепки промовлене: „ти - обраний"», «богомічених катма, сум у радості погас. // скільки важить потаємне на долонях терезів?») і середньовічно-християнський «юродивий», а іноді навіть «біснуватий» («роздаровую – усміхаюся- // дикі квіти майбутніх пожеж», «був навіжений, тинявся ночами // здихався духів – і стало видніш», «у місті столичному більшає осатанілих // – стають у пригоді розп’яття, ікони та мощі»). Ця тяга до парадоксальності і дихотомічності Любомира Стринаглюка додає його текстам відтінків релігійності.
Архітектоніка архетипів Стринаглюка корінням сягає українських міфів. Образ-рефлексія Мамая, апеляція до культурно-ціннісних артефактів (сакральності хліба, обрядодій, ціннісних установок українців) у сукупності із готичними прийомами, монтажем образів з першого погляду за принципом «Deus ex machina», але насправді пов’язаних внутрішньо, - все це разом формує «фірмовий стиль» «Бентежних видив».
Кожна поетична збірка – це склеп поетичний (crypta poetica), у якому збираються читачі для розігравання містерій віднайдення смислів. Інакше таку поезію, яку маємо у «Бентежних видивах» не сприйняти. І це навіть добре, адже тоді «непосвяченими у таїнство» не буде порушено сакральності слів, які водили рукою поета. У цьому випадку – Любомира Стринаглюка.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/05/15/094025.html
|
