Уляна Галич. Кроки за спиною. – К.:Смолоскип, 2012. – 302 с.
Жанр: український горор
Уже не вперше говориться про сталі традиції горору й містики саме в українській літературі. Зокрема, в контексті дебютної збірки оповідань Уляни Галич, котра подана, як нова страва в мені любителів страшних казок, про це теж згадується. Тут не утримуюсь від парадоксальної паралелі. Ось дивіться, досить багато говориться про те, що в українській літературі не існує традицій детективного роману й трилера, тому ці жанри в нас не розвиваються. Але ж традиції горору в нас існують від Гоголя з його прекрасним «Вієм»! Чому ж тоді детектив, котрий не має українського коріння, і горор, який це коріння має, н розвиваються в українській літературі однаково? Навіть більше скажу: романів жахів у нас пишеться й видається на кілька порядків менше, аніж поодиноких детективів!
Пояснення просте. Коли говоримо про традиції чи їхню відсутність, забуваємо про зародковий стан книжкової індустрії в Україні. А детективи, як і горори, належать до жанрової літератури, часто перетинаються, взаємозбагачуються (Едгар По є творцем як детективного жанру, та і жанру горору), і головне – стають підмурком книжкового ринку розвинутіших країн.
З огляду на це, невеличка передмова Анатолія Дністрового до збірки «Кроки за спиною» демонструє традиційну для України світоглядну ідеологічну розтяжку та культурну невизначеність. Відомий та досвідчений письменник й філософ так і не вирішив, куди «послати» Уляну Галич: до «масової літератури», яку вона мусить, за його прикидками, очолити – чи до «високого», котре передбачає появу самобутнього українського продукту. Раз таке діло, то й сама авторка, схоже, не визначилась, «попса» вона чи «духовка». Бо оповідання можна досить грубо, з численними обмовками, але все ж таки поділити за пропорцією 50/50. Тобто, одна частина – відверто в рамках жанру та має комерційний потенціал у колі зацікавлених горором споживачів, а інша частина, маючи явні ознаки «поезії в прозі» та досить умовний сюжет, може претендувати на право бути безкоштовно скачаною з Інтернету бідними, але високодуховними інтелектуалами й поповнити їхню скарбницю «серйозного читання».
До першої категорії я б відніс насамперед прекрасні в своїй стильній похмурості «Кукурудза», «З іншого боку ліжка» та «Рейвах» - трійця лідерів мого внутрішнього рейтингу. До другої – «Клітка для ангелів», «Двадцять дев`ять тигренят» та «Смерть у палітурці» - три, як на мене, найнудніших попри коротку форму та жвавий стиль тексти. Тобто, привиди, потвори з паралельних вимірів, вампіри, зомбі та чаклунство – проти рефлексій, завернутих у обгортку персональних внутрішніх страхів та фобій. За змістом такі рефлекторні оповідання чимось нагадують вигадані дітьми ігри, правила яких знають та розуміють лише вони самі й ніхто, крім них, гратися в, поза сумнівом, цікаві іграшки не годен.
Це не означає, що оповідання погані. Просто в мене, апологета саме «ринкової» жанрової літератури, автори якої не вигадують «український ексклюзив», а шиють джинси за актуальною в сезоні моделлю, свої, сталі, дещо традиційні уявлення про горор та його зміст. На місці того ж Анатолія Дністрового я б порадив Уляні Галич зробити не одну збірку таких оповідань, а дві – там цілком вистачить на пару повноцінних книжок. Тоді б твори сприймалися, як на мене, цілісніше.
А задати тон кожній збірці могло б, на мою думку, найконцептуальніше оповідання пропонованої книги – «Місто мовчатиме». Тут елегантна й моторошна водночас історія про маніяка, котрий ходить щоночі нашими містами, доволі органічно доповнюється модерністськими рефлексіями авторки. Котрі знайдуть відгук у кожному серці: адже внутрішні страхи є, без перебільшення, у кожного з нас.
Оцінка ***
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:
* Жодної надії;
** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;
*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;
**** Хочеться краще, але загалом поживно;
***** Так тримати!
Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.
Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/criminal//2013/04/25/133010.html
|
