|
За нинішньої ситуації (економічна криза, політична невизначеність, безробіття і т.ін.) пробити собі дорогу в літературному світі надзвичайно важко. Хто буде купувати книги якоїсь там дівчинки з Богодухова, Чорткова, або Полтави? Ніхто.
Тому що таку дівчинку ніхто й не видасть, хіба що вона надрукує за свій кошт 500 екземплярів брошурного типу, з красномовною назвою: «Вибране». І це «Вибране» буде її першою книжкою. Ну це вже я почала розповідати про графоманію як сучасне літературне явище. А й правда: стелажі українських книгарень на ½ заповнені графоманською літературою, виданою за свій кошт. Я ж вирішила іти іншим шляхом: якісний піар, навіть якщо твій образ – повний треш, фарш, демотивація і провокація – може стати гарантом того, що тебе помітять і захочуть купити.
Про «купити»: сучасний письменник повинен бути гарним маркетологом, як Любко Дереш, і розрахувати співвідношення пропозиції ринку і попиту, яким користується пропозиція. Так виник мій віртуальний образ не дуже розумної дівчинки, яка оголює груди, робить еротичні фотосесії, бере участь у садо-мазо перформенсах і сохне по відомому поету. Зрештою, цей образ став приводом для стьобу деяких ЖЖ-юзерів, особливо злісний юзер почав ліпити плакати з моїми фотографіями на «Демотиваторі». Здавалося б ось вона – популярність – але я на цьому не зупинилася! Всім відомо про те, що я вийшла заміж і публічно показала простирадло після першої шлюбної ночі. Здавалося б, тепер мене варто поховати, як письменника, бо репутація вже забруднена і кому захочеться читати те, що написала ТАКА ЗУХВАЛА ДІВЧИНА? Он, і Юлія Бурковська не інакше, як сіськами, мене не називає, але…
Я пишу набагато раніше, ніж потрапила до літтусівки. Я вже сформований автор. Мій перший роман «Silentum» підпільно розповсюджується по Україні. Я маю своїх читачів, які розуміють, де правда, а де чорний піар. Своєю поведінкою я хочу довести, що письменник – така ж самісінька людина, як і всі інші. Що мораль в наші дні – дуже відносне поняття. Наша свобода помирає разом зі спробами її узаконити. Тому мені стає смішно, коли так звані «нефори» і «анархісти» кричать при моїй появі: «Сіські!» Панове, з вашого боку це лукавство, ви ж прикриваєтеся тим, що цінуєте вседозволеність і для вас найголовніше – втілити свої бажання в життя і тут соромитеся від вигляду оголених жіночих грудей? Ганьба!
Мій піар – це вимушена спроба заявити про себе на всю Україну. Звичайно, я могла би заявляти про себе текстами, але зараз кожна друга молода людина віком від 15-ти років щось пише. Як не загубитися на її фоні? Писати краще? Це легко, але, на жаль, я не знаю якими принципами керуються літературні критики. Іноді купую книгу молодого розкрученого автора, а вона виявляється суцільним лайном. І сказати про це самому автору мені незручно, доводиться мовчати.
Тож проблема, безсумнівно, є. І ця проблема набагато гостріша за економічну кризу. Як не згаснути? Як втриматися? Як примусити людей не помічати зовнішність, а прислухатися до текстів? Я не знаю. Але, гадаю, що одним із ефективних варіантів є – видати нарешті свою книгу і проілюструвати її своїми відвертими фотографіями. Ви хочете сісьок? Будуть вам сіськи. І лише час внесе свої корективи…
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/column//2009/09/05/194755.html
|
