Буквоїд

Лариса Денисенко: «Мені не подобається такий поділ: на уроках спілкуємося українською, а на перервах – російською»

03.09.09 07:36 / Буквоїд
Українка литовсько-грецького походження Лариса Денисенко — дуже різнобічна особистість. Чого варте хоча б поєднання адвокатської практики з письменництвом? Додайте роботу на ТБ, ведення колонок в кількох журналах, написання книжок для дітей.
Її романи «Кавовий присмак кориці», «Корпорація ідіотів», «Танці в масках» користуються неабиякою популярністю в читачів. Незважаючи на постійну зайнятість пані Лариса знайшла час відповісти на кілька запитань.     
Ви навчалися в українській чи російській школі?

Я навчалася в російський школі, по-перше, тому що походжу з інтернаціональної родини, мовою спілкування в якій була обрана російська, а по-друге, в Києві на час мого школярства, найкращими школами були саме російські. Принаймні, у свідомості моїх батьків.

Як вважаєте, мовне середовище в українській школі має бути суто українським?

Мовне середовище, на мій погляд, залежить від людини більше, ніж від держави. Якщо всі спілкуватимуться українською, на уроках, на перервах, між собою, не вставатиме питання, яким має бути мовне середовище. Варто трохи попрацювати зі своєю свідомістю. Віри до людей в мене більше, ніж віри до держави.

Зараз спілкуєтеся українською - чи важко було перейти і що вплинуло на Ваш вибір?

Перейти було неважко, тому що в мене було бажання. А ще – любов до українського слова, культури. Коли людина щиро чогось хоче, вона не буде помічати труднощі, навпаки – вони будуть її стимулювати, людина буде працювати, досягати результату, знаходити в цьому насолоду. Мова – це насолода. Як рідна, так і іноземні. Але коли ти не знаєш, якою на смак є рідна мова, як ти зможеш збагнути, чи смакують тобі інші, які вони? Адже кожна мова має свої кольори, свою музику, своє обличчя. На цей перехід вплинуло те, що Україна здобула державність, а поруч зі мною працювали патріоти.

Яка роль сучасної школи в процесі переходу молоді на українську мову?

Школа для дитини це – майже щоденне спілкування, щоденне життя. Учні, вчителі – дехто з них є авторитетами для юнака чи юнки. Ви розумієте, якщо людина, яку ти поважаєш, яку хочеш наслідувати, котрій довіряєш, говорить українською, ти сам не помітиш, як будеш говорити українською. Особистий приклад – важлива річ.

Якою мають говорити між собою учителі?

Я проти диктату. Але дуже бажано, щоб мовне середовище було однорідним. Дитині так буде легше та зрозуміліше. Мені не подобається такий поділ: на уроках спілкуємося українською, на перервах – російською Щоб українська мова не асоціювалася тільки з уроками, завданнями, наказами – треба просто спілкуватися українською. Щоб українська мова асоціювалася з відпочинком, гарними новинами, дружніми жартами, святами – не можна її зраджувати на перервах.

Своїх дітей віддасте в українську школу?

Звичайно.

Українська мова в Україні, зокрема в освіті, потребує захисту держави?

Ви знаєте, мова потребує, насамперед, нашого захисту. А також, виваженої державної мовної та культурної політики. Погодьтеся, адже ми можемо зробити більше за державу, якщо не будемо байдужими.

Спілкувався Олексій Горбачевський
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/events/interview/2009/09/03/073605.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.