Буквоїд

Поетичний апокаліпсис

28.02.13 07:32 / Юлія Починок, Львів
Василь Кузан. 12.12.12. Вибрані поезії . Мукачево: Карпатська вежа, 2012. – 192 с.
Збірка вибраного - це завжди певною мірою апокаліпсис. Завершення якогось етапу творчості, його підсумок. Момент, коли автор, виповнюючи себе, звільняється для нового наповнення.          У Василя Кузана все значно цікавіше, у символічному ключі. Вже сама назва нагадує нам той «страшний» день, яким всіх лякали: 12.12.12. А символізм от у чому. Збірку укладали дванадцять цікавих особистостей, з-поміж яких Євген Баран, Мирослав Дочинець, Олександр Ірванець, Дмитро Кремінь, Оксана Луцишина, Валентин Кузан та ін. Кожен з них обирав по дванадцять поезій, які найбільше до вподоби. При цьому є тексти, які можна назвати бестселерами, бо повторювалися у декількох укладачів. Далі автори писали, кожен до своєї добірки, по дванадцять речень про творчість (і не тільки) Василя Кузана. Ну і нарешті остання символічна репліка: презентація збірки відбулася 12.12.12. о 12:12.          А тепер про вірші. Василь Кузан дуже тонкий лірик, майстерно викладає почуття на папір. Його тексти мають сповідальний мотив: «Мою сповідь пронизує свічка/ І впускає тебе у мій вірш...». Глибока метафорика відображає таїнство поетової творчості: «Вже ніч усміхнулась і, скупані в ній,/ Лягають на аркуш неправлені твори». А часом буває, що й «день набряк на кінчику пера».          Роздумує над філософськими темами життя: «Суддя жорстокий, злющий кат -/ Нагадує, що я життя/ Узяв, мов човен, - напрокат...». Ще мить і зустрінеться «перестигла осінь саду», пересохле «сіно днів». Головне не спізнати як безжально «стоголосо скиглить старість,/ Заповзає в душу смерть». Попри все найважче дається усвідомлення, бо «гіркий не сон - пробудження гірке». Краще жити у відчутті, коли «мрії терпко-солодкі/ І повітря п´янке» і дарувати любов, «щоб душа тремтіла».          Розчарування в особистому житті також має місце у поетовій ліриці: «Ковзає твій погляд швидко, мимобіжно,/ Ніби ти ніколи не дивилась ніжно». Але, мабуть, найважче спізнати чуття, коли «серце повернуло вже до осені,/ А в думках купається весна». Адже кожен направду хоче сказати: «Зійдемось - ніби пазли - / Серця закричать оргазмом». Бо яка невимовна радість усвідомлення того, що «Твоя посмішка пустила коріння/ в моєму серці».          Цікавим видається прийом нагромадження іменників у вірші «Палітра почуттів». Автор у символічний спосіб передає усі відчуття: «Відданість великому весіллю,/ Губи, голуби, голубизна». І разом з тим піддається розмірковуванню над загадками життя: «Танець, таємниця, теорема,/ Усмішка, цілунки небуття,/ Фатум філософії кохання,/ Хронос, хіромантія, життя».          Особливим за побудовою видається верлібр про кохання. Думка яскраво виразнена у кожному рядку: У лабіринтах твоєї сутності Немає виходу - Є тільки вхід, Як митниця. Підійти може кожен, Ввійти - тільки один.          Усвідомлення різних сторін життя чітко прописане у творчості Василя Кузана: «Чорний вітер настроїв струну,/ І надтріснуто скрипка заграла». Коли на душі важко, «свою душу сумну/ У троянди усмішок сховаю». Я «зітру зими помаду» і «повінчають мене із весною». Заради кохання ліричний герой готовий на будь-які випробування долі: «Я буду йти у свій останній сніг/ І буду першим поцілунком жити». Не завжди легко проживати моменти «у мокрих сплесках німих освідчень».          У своєму творчому доробку Василь Кузан має й пісенний розмай: «Не дай, Боже, мені горя,/ Та й не дай нікому,/ А дай, Боже, файну пісню/ Мені молодому». Шлягером стала його пісня у виконанні Степана Ґіґи «Золото Карпат»: Золото Карпат, золото пісень, Я несу до Вас у святковий день. Хай вони дзвенять, хай лунають і Щастя і любов будуть на Землі.          Має у своєму доробку й пародійні та гумористичні тексти: «Що якби не Василі - / Звідки б діти на селі?!». Цікава пародія «Знову не туди»: «Знову ми коло ваших грудей,/ А часами і трохи нижче». Або «Лиш би...»: лиш би, коханий, хотілося і моглось, лиш би, мій сонячний, діло дійшло до діла... лиш би, допоки та бісова кава не вся ще скипіла - музика ліжка скрипіла б, скрипіла, скрипіла... лиш би тоді не згадав ти, коханий про борщ! Тоді, справді, залишається відкритим питання: «А, може, Вам просто потрібен мужчина,/ Простий дегустатор прощань і кохання». Бо кожен любить «скакати в гречку/ Тоді, коли вона цвіте»...
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/02/28/073238.html
Copyright © 2008 Буквоїд
При повному або частковому відтворенні посилання на Буквоїд® обов'язкове (для інтернет-ресурсів - гіперпосилання). Адміністрація сайту може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали.