На питання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає поет, есеїст і перекладач Остап Сливинський.
- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- У мене ось останнім часом відбувається якийсь радикальний злам «читацьких звичок». Це подібно до того, як десятки років вважаєш, що, наприклад, не любиш гречаної каші, яку востаннє їв у дитинстві, а потім раптом куштуєш і – смакота. У мене щось дуже схоже недавно відбулося з драматургією. Я думав, що не люблю читати п’єс, а тут довелося через певні об’єктивні обставини за доволі короткий час прочитати багато молодої української драматургії, і я зрозумів, що вона буває чудова. І українська, і молода. Хоч багато хто досі вважає, що в Україні після Куліша і Винниченка хорошої драматургії нема. А я таким скажу: почитайте Марисю Нікітюк! Почитайте Володимира Шелухіна. Почитайте кіносценарії Дар’ї Аверченко і Романа Бондарчука. Де почитати? Хоч би в журналі «Радар».
Що ще? Читав «Історії про троянди, дощ і сіль» Дзвінки Матіяш. Це така проза, яку навіть не хочеться коментувати, її хочеться пити, як чисту воду, ще і ще. Це вже щось, що виходить поза літературу – у казку, міф, сакральні тексти. Колись у мене дуже подібне відчуття було від «Історії» Ксені Харченко – шкода, що Ксеня останніми роками так мало пише (чи публікує?).
Читав багато різноманітної есеїстики, пов’язаної з пересуваннями в часі і просторі («Котилася торба» Василя Махна, «Винарні» Ігоря Померанцева, «Відстані та вібрації» братів Прохаськів). Можливо, це якесь ціле нове явище в культурі – інтелектуальне паломництво у пошуках власної тотожності? Такого зараз пишеться багато, все воно цікаве і варте пильнішої уваги.
- Як обираєте книжки для читання?
- 1. Довіряю автору. 2. Довіряю комусь із, на мою думку, близьким мені смаком. 3. Покладаюся на інтуїцію.
Ну, і є ще один шлях: 4. Не я обираю, а книжки мене – подаровані, позичені і т.д. Всіма чотирма шляхами до мене потрапляли як чудові книжки, так і повне дрантя. Жоден із них не є кращим за інші. Зате гіршим, думаю, міг би бути лише один: довіряти критиці. «Свого», знайденого «для себе» літературного критика, чиєму смакові я міг би довіряти, у мене нема.
- Що можете порадити для читання іншим?
- Виходячи зі сказаного вище, радити читання – паскудна справа. Але якщо вже так, пораджу ту ж таки Дзвінку Матіяш. Пораджу поезії Катерини Калитко. Пораджу есеї Лєшека Колаковського, бо рідко в кого такий блискучий розум поєднується з такою тонкою (само)іронією. Пораджу репортажі Вітольда Шабловського про Туреччину («Убивця з міста абрикосів») – це захоплива книжка, в якій є багато правди, трохи магії і невелика детективна інтрига.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/that to read/2013/01/22/071607.html
|
