Анна Хома. Заметіль: роман. Львів: АРС, 2012. – 202 с.
Нещодавно видавнича компанія «АРС» випустила у світ психологічний роман Анни Хоми «Заметіль», завдяки якому письменниця 2003 року здобула звання дипломанта «Коронації слова». Письменник Володимир Лис, який працює у жанрі психологічної белетристики, в одному з інтерв´ю зазначив, що «на превеликий жаль, недооцінена глибока психологічна проза». Тож появою нової книги Анна Хома зробила вже третій крок у розвитку цієї практично незаповненої літературної ніші: новинці передували детективно-психологічний роман «Репетитор», психологічний трилер «Провина».
Письменниця цілеспрямовано піддається емпатії щодо героїв своїх творів, заглиблюється у їхні думки, біль; і поєднуючи таким чином літературу та психологію. «Крім літераторства мене професійно цікавить психологія, внутрішній світ людей, справжні мотиви їхніх вчинків. Мене цікавить внутрішній світ людини, суть, часто схована за сімома замками. Я відчуваю в собі здатність допомогти іншим, я бачу довкола багатьох людей, які потребують допомоги. З іншого боку знання з психології допомагають писати, підводять базу для характерів і вчинків моїх героїв» , - говорить сама Анна Хома.
У вихорі «Заметілі» опинилися на перший погляд діаметрально протилежні герої: Олена - струнка красуня, розумниця з інтелігентної родини, та закоханий у неї до нестями Богдан - виходець із бідної сім´ї, гладке хлопча, що з ним героїня спочатку соромилася виходити вдень на люди. Здавалося би, між ними не могло бути нічого спільного. Однак їхні планети таки перетнулися. Точка перетину - спершу віддане кохання, далі - кілька «кінців світу». Перший з них Богдан пережив тоді, коли батьки віддали його родичці замість сплати боргів.
Психологічну травму дитини від покидання її батьками Анна Хома описувала й у романі «Репетитор»: Андрія Шелепінського покинула мати. Як і Андрій, Богдан чекав і свято вірив, що мама приїде за ним. Проте бажане не стало реальністю.
Другий «кінець світу» настав, «коли він покинув дівчину, яку кохав».
Олена ж вмирала, коли вилетіла з вікна, дізнавшись про смерть матері, коли згодом із дипломом медуніверситету, не змогла знайти гідної роботи.
Читачеві спочатку може здатися, що винуватцем усіх бід є Богдан: він має чимало причин, аби гніватися на світ. До такої думки підштовхує влучна деталь - почуття, які сповнили Богдана від доторку до старовинної зброї: «задоволення від цього дотику було чимось подібне до задоволення від підколювання вени». Зброя - символ смерті. Якщо Богданові вона дарувала насолоду, то що заважало йому стати причиною смерті, фізичної чи душевної, іншої людини?
І лише наприкінці роману авторка виводить першопричину душевних травм героїв, людину, яка маючи власну життєву спустошеність прямо й опосередковано калічить тих, хто поруч. Це Роман - батько Олени. «Ромчик - творча людина і не мусить задумуватися про хліб насущний», - так говорила про сина бабуся Олени. Тому цілком закономірно й вмотивовано виникає ситуація подальшого «творчого» життя Романа: на гроші Олениної мами, з коханкою - Вірою Олексіївною, яка власне й виховала Богдана. Не дивно, що за таких обставин Віра ненавиділа Олену, а Роман - Богдана.
Порушені в романі класичні конфлікти - родинний і соціальний - постають передумовою внутрішньо-психологічних дисонансів, суїцидальних настроїв героїв і низки смертей. Згодом Роман позбувається офіційної дружини та дочки й починає «розмальовувати» Віру синцями. Так на перший погляд ніби-то другорядний персонаж поступово перетворюється на одного з центральних.
Звести кінці з кінцями Олені та Богдану допомагають Сергій Романович, директор оздоровчого центру «Гармонія», і його працівник Зеник. Саме вони - за задумом авторки, виконують у цій детективній історії роль слідчих, які власне й розплутують увесь клубок родинних стосунків і зв´язків. А ще - психотерапевтів, варто лише згадати епізод роману, коли Сергій показав своїх дітей Богданові: «У мене двоє дітей. В обох - органічне ураження мозку. Причина так і не відома. Подивись на них. Подивись-подивись. Тобі здається, що в тебе зараз - непоправна трагедія,
(Він здригнувся...)
тобі можливо не хочеться жити,
(але погляду не відводив)
повір мені, з часом все мине,
(стояв на дитячими ліжечками і дивитися на його дітей.)
а це не мине».
Прикметно, що складність психологічного стану героїв авторка додатково підкреслює «діалогами» їхньої свідомості та підсвідомості. А отже, нелінійний концентричний сюжет «Заметілі», у котрому читач простежує причинно-наслідкові зв´язки між подіями, також можна оцінювати як прийом зображення внутрішньої «розірваності» героїв.
Проте, як відомо, цінність особистості вимірюється не кількістю падінь, а кількістю її здіймань після потрапляння до прірви». Олена та Богдан встали й вистояли. Сергія Романовича з дружиною за відвагу й терпіння Бог нагородив третьою дитиною - символом нового життя.
Переживання героїв роману не чужі й самій Анні Хомі: «Чи бувало у вас, що ви опинившись на якісь високій горі, чи на мості через прірву, або на високому балконі, чи бувало так, що ви дивились вниз, чи бувало що вас заманює прірва? Бо в мене таке бувало, ото підсвідоме бажання зробити крок і полетіти», - зазначає письменниця.
Певно, що найближчою «Заметіль» буде тим читачам, які відчували внутрішню дисгармонію, які свого часу пережили особистісний «кінець світу».
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/01/18/172333.html
|
