Павло Коробчук. Море для шульги – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2012. – 216 с.
«Присвячується тим, хто поруч » - слова, «виведені» рукою Павла Коробчука, які передують усьому, що сказане на сторінках роману «Море для шульги». Суперечливо, але можливо саме завдяки ним подальші рядки наповнені особливим інтимним сяйвом. Утім, на боці з читачем стоїть і те, що роман написано у формі щоденника, оповідь ведеться від першої особи. Здається, що це такий собі невеличкий зошит, чий власник одягнув його у морський краєвид і дав напрочуд милозвучну назву.
Дописувачем цього своєрідного щоденника постає молодий хлопчина, навколо якого і відбуваються всі життєві перетворення. Він відчуває себе пасажиром країни-«переповненого вагона метро », де «завжди всі мовчать, вдають ніби у них нема проблем, шкірних хвороб ». Він – сторонній у цьому світі, людина, яка себе називає лузером, яка швидко до всього втрачає інтерес, але все-таки вимушена бути частиною людської спільноти.
Умовно щоденник можна розділити на дві частини: доілюзорну та ілюзорну. Саме з того моменту, коли хлопчині потрапляє в руки його перша коробка, його життя набуває нових забарвлень, які граничать з фантастикою. Він – «кур’єр порожнечі », адже те, що йому доводиться перевозити – невагоме. Ламаючи заборону зазирати у коробки, герой втрапляє у тенета нового світу, ірреального, який йому не під силу відмежувати від справжнього. Він стає незграбним зомбі, який заблукав у ілюзорних джунглях.
На його шляху – все: кохання і зрада, вбивство, розпач, переслідування, багато параної, ще більше порожнечі. Але врешті він покидає той вагон, «відтепер – у власному потязі », він «знайшов метод, як вбити себе заради продовження свого ж життя ». Він і море – це все; єдине, що у нього лишається, його ліворукість – особливість, яку він захопив із попередньої ілюзії-життя… «Сам на сам з морем. Сам на сам зі спокоєм ». Катарсис. Разом з головним героєм його переживає й читач.
Уже з перших сторінок впадає у вічі центральний характер роману – втома. Щоденникові записи веде стомлена від нескінченних пошуків, від соціуму та його всебічного тиску людина. Здається, всі ілюзії, які проходить головний герой, – це свого роду випробування, які стимулюють віднайти, відтворити своє справжнє повноцінне життя. Насправді, в образі головного героя повністю відтворюється сучасна молода людина, а ця історія рано чи пізно відбувається з кожним з нас.
Найемоційніший розділ роману «Коли стаєш чиєюсь смертю» у віршах, все інше – проза. Тут і філософські роздуми, і емоційні переживання. Головне, не зважаючи ні на що – роман наскрізь просочений любов’ю до життя, страхом його втратити і бажанням відродити себе. Крім того, автор веде діалог про абсолютно повсякденні речі: «Коли у мене з’являється якась життєво важлива проблема, смертельна хвороба, зубний біль, останній дріб’язок в кишені, розлука — то мені здається, що подібна річ хвилює і більшість людей навколо ».
Рядки «Моря для шульги» – синтез почуттів і глибоких думок, без гриму і без пафосу. Все так як має бути – все по-справжньому. До того ж, яскравою постаттю в романі постає і сам Павло Коробчук: він майстерно володіє словом, йому вдається поміж усього говорити про життя, таке, яке воно є. Роман надзвичайно афористичний, тут безліч влучно сказаних речей про безліч злободенних явищ.
Це книжечка, одягнена у море, в якій топитися і топитися…від страху, від утоми, від реальності. В ній – відроджуватися, думати, любити життя. Втім, не мені розкривати всі таємниці – читайте.
є ідея
смерті
яка робить нас конечними
відповідно
відповідальними
цікавими
обережними
емоційними
щасливими
грайливими
впевненими
іншими
невпевненими
мотивованими
доцільними
голодними
поціновучами
галасливими
жагучими
драйвовими
кайфовими
миттєвими
(Павло Коробчук)
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/01/20/180300.html
|
