Книга Надійки Гербіш «Теплі історії до кави» стала справжнім відкриттям 2012 року. І не випадково. На тлі повсякденної метушні, постійних катаклізмів, переживань, різних видів зла ці наївні роздуми про життя дають серцю читача відраду.
Вони звучать ненав´язливо, а лише від імені авторки пропонують на хвилинку зануритися в ідеальний світ - світ запашної кави, безконечних доріг та великого щирого кохання. Надійка Гербіш у цих трьох компонентах пропонує свій рецепт щастя. Ними вона відкриває новий вимір, у якому немає місця злу. Нехай там і трапляються певні прикрощі, проте герої, сповнені любові, віри та надії, без проблем їх долають.
Проте й такі легкі за своєю формою та змістом, по-справжньому теплі історії потрібно вміти читати. Особливий задум авторки і певні змістові особливості його втілення розраховані не на кожного. Поціновувачі подієвості будуть розчаровані, адже основна увага збірки акцентується на психологізмі. Шукачам захоплюючих інтриг, заплутаних сюжетів, гострих кінцівок не варто читати цю книжку. Вона не підійде і тим, хто в прочитаному намагається побачити відображення своїх реалій.
Як зазначалося вище, світ «Теплих історій до кави» - ідеалізований, у ньому панує суцільне добро, і немає місця злому. Але відкидаючи зло, ми відкидаємо й добро. Воно не може бути повною мірою представленим, якщо відсутній конфлікт, його одвічна запекла боротьба зі злом. У збірці Надійки Гербіш такий конфлікт майже повністю знівельовано. Через те і жанрову природу її історій важко визначити. Відсутність у їхньої більшості чітких сюжетних ліній не дає нам змоги відносити їх ні до оповідань, ні до новел. Швидше за все, це - есе, роздуми на тему ідеального світу, та нариси певних етапів життя, дорожніх картин і різноманітних душевних станів героїв.
Останні у книжці дійсно вражають багатством. Щоб проникнути в особливі внутрішні світи своїх героїв, передати їхні переживання тут і тепер, Надійка Гербіш часто вдається при описі до індивідуально-авторських епітетів(«яхтово-діамантове щастя», «світлі карлсоноподібні чоловіки-несподіванки», «ковдроподушкові обійми»), що надає її творам неповторного мрійливого шарму. Ці новостворені слова несуть не стільки інформацію, скільки почуття. Адже авторка у кожну свою історію вкладає душу, і тріада її особистого щастя «кава-дорога-кохання», що переходить від нарису до нарису, є тому беззаперечним підтвердженням. Любов і почуття прекрасного - основне, що хоче Надійка Гербіш донести своїми «Теплими історіями до кави». Те, чому вона намагається нас навчити. Своєю книжкою вона доводить, що бути щасливим - просто, що «людині для щастя достатньо Бога»(історія «Достатньо. Тебе»), що щастя - це «усміхатися перехожим, збирати квіти, гладити котів, які зустрінуться по дорозі, й просто дарувати радість»(«Світанкова фея»).
А відсутній у збірці конфлікт, без якого неможливо зрозуміти всю велич добра, відчути катарсис від його тріумфу над злом, читачу пропонується створити самостійно. З цією метою «Теплі історії до кави» потрібно братися читати тим людям, яким з-за щоденних проблем та зла не видно світла, щоб відволіктися від неприємних думок, як, наприклад, героїня оповідки «Цукор до кави» Ярина вчить свого чоловіка переключатися з негараздів на хороші спогади спільних подорожей. Тоді непроглядний негатив ваших реалій і суцільний позитив історій Надійки Гербіш вступлять у той одвічний конфлікт, у якому добро, як завжди, переможе.
Постійна адреса матеріалу: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/01/16/093628.html
|
